— У нас війна. Навряд у Cоюзі під час Другої світової вирішували, чи показувати хороші німецькі фільми, чи ні. Коли Британія розпочала війну проти фашистської Німеччини, у них виходила фашистська газета. Два тижні дискутували, чи можна випускати її. Бо в них же свобода слова. Здоровий глузд переміг, і газету закрили, — каже народний депутат 40-річний Вадим Денисенко із "Блоку Петра Порошенка".
Із колегою Миколою Княжицьким з "Народного фронту" написали закон, що забороняє показ російських фільмів в Україні. 5 лютого за нього проголосували 259 нардепів. Заборонять стрічки, що пропагують Росію та її силові структури. Також ті, що схвалюють окупацію і війну в Україні, за законом.
— Стрічки, що зняли з 1991-го до 2014-го — на розгляд Держкіно. А всі, які після — заборонили. Це була неправильна правка Олега Ляшка. Він сказав, що або приймуть його правку, або фракція взагалі не голосуватиме за закон. Ми змушені були підтримати "радикалів", — продовжує Денисенко. — Так український телепростір звільниться від будь-якого російського продукту. Якщо говорити про проблему "Левіафана" (фільм Андрія Звягінцева про корупцію в Росії. — "ГПУ"), то за останні роки два я пам'ятаю дві-три картини, що були достойні вийти в українському ефірі. Крім того, в Україні нема проблем із піратською продукцією. Хто захоче, подивиться в інтернеті.
2004-го режисер Андрій Дончик зняв український серіал "Украдене щастя".
— Чотири серії фільму коштували півмільйона доларів. Тобто, одна серія — 125 тисяч. Зараз таких грошей ніхто не дасть. А російський можна купити від 35–50 тисяч за серію. Український ринок може запрацювати, коли будуть гроші, щоб знімати свої серіали. Не одразу вони будуть дорогі та якісні. Але росіяни теж із цього починали, — розповідає режисер Андрій Дончик, 53 роки. — Понад 20 років тому переконував тодішнього міністра культури Дзюбу, що повинні захищати свій ринок. Поряд із російським не зможемо втримати конкуренції. Згодом не матимемо нічого свого. Так і сталося. Не певен, що треба забороняти. Краще примусити канали платити. У Княжицького були плани, щоб платили приблизно 400 гривень за хвилину серіалу. Але канали навчаться обходити й це законодавство. Дуже багато серіалів Україна й Росія знімають спільно. Про них у законі нічого не сказано. Наприклад, канал купуватиме, а оформить як інвестицію у виробництво. І вже вважатиметься спільним продуктом.
Для переглядів хорошого російського можна створювати спеціальні зали. Через деякий час закон переглянуть. А демократія під час війни — це погано. Під час воєнного стану взагалі вводять цензуру.
Автор: Ольга БОГАЧЕВСЬКА