До кінця 2024 року кількість будинків та інфраструктурних об'єктів, зруйнованих війною Росії в Україні, досягла 330 тисяч. Як заявив міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба, минулого року до цього списку додалося понад 50 тисяч адрес та найменувань.
ВВС розповідає про кілька міст України, повністю або більшою мірою зруйнованих внаслідок російського вторгнення.
Маріуполь
Це місто з населенням 420 тис. людей було найбільшим сталеливарним центром та портом на півдні України. У 2012 році його визнали одним із двох найкомфортніших для життя міст України серед населених пунктів до пів мільйона осіб.
У 2014 році Маріуполь зачепило збройне захоплення влади проросійськими сепаратистами в сусідніх містах Донецької області, і влітку 2014-го протягом місяця місто перебувало під контролем так званої "ДНР".
У січні 2015-го тривалим артобстрілом із передмість Донецька був зруйнований мікрорайон на сході міста, загинули 30 людей. На той час одночасна загибель такої кількості цивільних була безпрецедентною подією.
Розслідування, проведене міжнародною групою Bellingcat, показало, що до обстрілу були причетні російські військові, а вогонь вели з привезених із Росії систем "Град".
Облога Маріуполя з березня до середини травня 2022 року стала першою демонстрацією невибіркового застосування росіянами вогню у великому місті. Від російських снарядів і бомб гинули люди з дітьми, які переховувалися в міському драмтеатрі, лікарі, вагітні міського пологового будинку та тисячі городян, які виживали без їжі, води, електрики та тепла.
Два з половиною місяці облоги Маріуполя перетворили це місто на березі Азовського моря на руїни. Як заявило управління Верховного комісара ООН з прав людини, до листопада 2022 року поіменно назвали 1348 загиблих жителів.
Ця цифра не показує масштабу втрат серед мирного населення. Ідентифікацію загиблих у імпровізованих могилах на вулицях та масових похованнях на околиці міста часто не проводили, збирання інформації від рідних було частковим.
Російська окупація міста триває, і точні дані отримати неможливо.
Українська влада припускає, що кількість загиблих жителів Маріуполя може сягати 25 тисяч.
У доповіді ООН йшлося про те, що при взятті міста російськими військами було пошкоджено або повністю зруйновано 90% багатоповерхових і до 60% приватних будинків. Кількість біженців із міста на момент укладання доповіді 2022-го року становила 350 тис. людей.
Сіверськодонецьк та Лисичанськ
У Луганській області навесні 2022-го на шляху російської армії стояла міська агломерація Сіверськодонецьк (до 2024 року - Сєвєродонецьк)-Лисичанськ. Два міста, поділені річкою, разом населяли майже 350 тис. людей.
Основними підприємствами у Лисичанську були шахти, у Сіверськодонецьку – хімічні виробництва. Як і багато інших міст Донецької та Луганської областей, їх захопили сепаратисти навесні 2014 року. Влада так званої "ЛНР" протрималася там три місяці.
Коли сепаратисти "ЛНР" відступили, замість Луганська, що залишився під їхнім контролем, Сіверськодонецьк виконував роль тимчасового обласного центру.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії українська армія обороняла Сіверськодонецьк трохи більше трьох місяців. На початку травня 2022 року влада Луганської області заявила про те, що з міста поїхали 90% жителів.
Ті, хто залишився, рятувалися від обстрілів і бомбардувань у підвалах комбінату "Азот". З усіх доріг, якими люди могли б дістатися до підконтрольної Україні території, залишилася одна, і її постійно обстрілювали.
Російська армія відкрила вихід з боку заводу на контрольовану нею територію і запропонувала цивільним вийти, а військовим - здатися, але відповіді на цю пропозицію не було.
Після кількох тижнів локальних контрнаступів та відходів ЗСУ військові та частина жителів перебралися на інший берег річки, до Лисичанська.
Незабаром і це, більше місто захопила російська армія, також із катастрофічними руйнуваннями житлових кварталів.
Як і з Маріуполем, окупаційна влада заявила, що відбудовуватиме розбомблені міста. За свідченнями мешканців, які там залишилися, заяви ці здебільшого - пропаганда, і реального відновлення майже немає.
Авдіївка та Мар'їнка
Вторгненню російської армії навесні 2022-го довго чинили опір донецькі передмістя Авдіївка та Мар'їнка.
Як в інших місцях на лінії розмежування, що виникла внаслідок військового протистояння з силами так званої "ДНР" та російськими формуваннями, які брали участь в окупації українських земель з 2014 року, тут українська армія збудувала сильну лінію оборони.
Але протягом восьми років протистояння - до вторгнення російських військ 2022-го - артилерійські обстріли та пов'язані з ними труднощі стали для місцевого цивільного населення звичною справою.
Головне промислове підприємство в Авдіївці, коксохімічний завод, найбільший у Європі, продовжувало працювати попри обстріли.
На те, щоб пройти менше десятка кілометрів, які відокремлюють Авдіївку від Донецька, російській армії знадобилося два роки. Весь цей час житлові квартали міста обстрілювали.
Навесні 2023 року, за заявою міської військової адміністрації, 80% житлових будинків були зруйновані повністю. З 35 тисяч жителів (на момент початку повномасштабного російського вторгнення) до травня 2023-го в місті залишалося менше двох тисяч, які жили здебільшого у підвалах зруйнованих будівель.
Руїни Авдіївки повністю взяли під контроль російські військові у лютому 2024-го.
Мар'їнку українська армія продовжувала обороняти понад півтора року. Але вже влітку 2023-го, за пів року до виведення військ, українські військові визнавали, що обороняти містечко важко - у ньому не залишилося жодної цілої будівлі.
180-річна історія цього місця, по суті, закінчилася - цивільного населення і цілих будівель там не залишилося зовсім.
Соледар
У Соледарі, що лежав на шляху російських військ до Бахмута, півтора століття видобували кам'яну сіль - поклади її в цьому районі практично невичерпні. З 10 тисяч мешканців міста чверть була зайнята на видобутку та обробці солі.
Загальна довжина соляних розробок досягла до початку війни 200 км, у відпрацьованих шахтах влаштовували походи для туристів, виставкові зали та лікарні для людей із хворобами легень.
Роботу з видобутку та переробки солі зупинено через два місяці після початку війни.
У травні 2022 року російський ракетний удар зруйнував будівлі заводу "Артемсіль".
Також був знищений і побудований компанією Knauf найбільший в Україні завод гіпсокартону та будівельних сумішей.
Масова евакуація з міста розпочалася в середині літа 2022 року, і вже до початку осені 80% населення залишили Соледар.
Тих, хто залишився, намагалися евакуювати до настання зими. Обстріли з боку ПВК "Вагнер" перетворили місто на руїни, й у січні 2023-го воно перейшло під контроль російських найманців.
Бахмут
2016 року місту Артемівськ, яке веде свою історію з допетровських часів, повернули історичне ім'я - Бахмут.
В останні півтора століття місто було відоме своїми соляними і гіпсовими розробками, а з 1950-х років - заводом шампанських вин, які виробляли і вистоювали за класичною технологією в гіпсових шахтах, що відслужили своє.
Захоплення влади сепаратистами з "ДНР" за підтримки російських військ у 2014-2015 роках Бахмут зачепило не сильно, оскільки він був порівняно далеко від районів перших сепаратистських виступів.
Влітку 2022-го, після того, як російська армія взяла Сіверськодонецьк та Лисичанськ, Бахмут опинився на шляху до стратегічно важливих міст на півночі Донецької області - Часового Яру, Слов'янська та Краматорська. Перші обстріли міста розпочалися у серпні 2022-го.
Восени наступ на Бахмут доручили ПВК "Вагнер". Саме там, через безжальну тактику вагнерівців, в основі якої на той час було використання ув'язнених, народилося поняття "м'ясних штурмів" - проламування оборони ціною величезних втрат штурмовиків, яким було заборонено відступати.
Підрахунок ВВС показав, що підтверджені втрати "Вагнерa" на серпень 2023 року склали майже 24 тисячі осіб, і більшість цих солдатів, переважно колишні в'язні, загинула на підступах до Бахмута.
Хоча російські сили неухильно просувалися флангами, українська влада та армійське командування трималися за Бахмут до останнього. Попри катастрофічні руйнування, продовжували залишатися в Бахмуті й кілька сотень жителів, лічені відсотки від довоєнних 70 тисяч людей.
До кінця весни 2023-го глава "Вагнера" Євген Пригожин, який використовував штурм Бахмута для публічного з'ясування стосунків із російськими генералами, почав заявляти, що місто взяте.
Але, як і в інших випадках, російські сили зайняли руїни. У травні 2023-го президент України Володимир Зеленський сказав: "Там нічого немає. Вони [росіяни] все зруйнували. Немає жодної будівлі. Дуже шкода. Це трагедія. Але сьогодні Бахмут тільки в наших серцях".
Вовчанськ
Місто з майже 20-тисячним населенням біля самого кордону з Росією в Харківській області армія РФ окупувала першого ж дня повномасштабного вторгнення.
Але у вересні 2022-го, під час швидкого контрнаступу українських військ, Вовчанськ, як і довколишні райони, повернули під контроль України.
Більшість його мешканців за час окупації поїхала, а назад повернулися небагато людей.
У травні 2024-го російські війська розпочали новий наступ. Те, як швидко вони знову подолали підступи до міста, викликало закиди на адресу влади України щодо того, що за півтора року після контрнаступу вони так і не змогли створити достатніх перешкод на шляху нового вторгнення.
На цей раз бої за Вовчанськ були запеклими. В результаті місто було зруйноване повністю, мешканців у ньому більше немає.
Торецьк та Часів Яр
Два міста у північній частині Донецької області, що розташовані одне від одного на відстані 20 км, зараз стоять на лінії фронту.
Торецьк, за даними істориків, - перше місце, де у XVIII столітті в регіоні, який ще не назвали тоді Донбасом, почали видобувати вугілля. Шахти та коксохімічні виробництва становили основу економіки Торецька.
У радянські роки це місто називалося Дзержинськом, але через два роки після спроб сепаратистів із так званої "ДНР" захопити владу 2014-го, йому повернули історичну назву.
Торецьк перебував у системі укріплень, створених за вісім років протистояння із сепаратистами та армією Росії, яка їх підтримувала. Від контролю за ним залежить шлях на стратегічно важливе місто Костянтинівка.
За пів року боїв, що почалися у червні 2024-го, російська армія, просуваючись з півдня, захопила спочатку кілька районів Торецька, потім почала просуватися на північний захід.
Наприкінці січня, за даними західних військових аналітиків, Торецьк здебільшого контролювали російські війська, але, як і в багатьох інших випадках, за пів року боїв його перетворили на руїни.
Часів Яр, заснований у XIX столітті на покладах вогнетривкої глини, став ключовим постачальником цегли для домен Донбасу. Містом він став у 1938 році, після того, як провели новий перепис населення.
З наступом російських військ на Бахмут Часів Яр перетворився на важливий вузол постачання ЗСУ і все частіше став зазнавати артилерійських та ракетних обстрілів.
До осені 2023 року 90% мешканців виїхали з міста.
Російська армія підійшла впритул у квітні 2024 року, і дев'ять місяців боїв у міській забудові перетворили Часів Яр на таку ж кам'яну пустелю, як і інші міста України, що опинилися в епіцентрі війни Росії проти України.