У час війни дедалі більше українських каналів відмовляються від ліцензій і припиняють працювати. І це не лише мовники, які працюють на окупованих, прифронтових або сильно зруйнованих війною територіях, а й ті, що не витримують кризи рекламного ринку, втрати джерел доходів або інших скрутних реалій війни. У випадку наймасовішого поки що виходу з ринку — відмови тринадцятьох каналів Ріната Ахметова від ліцензій — приводом став антиолігархічний закон, однак є підстави вважати, що скрута і фінансові втрати власника були, принаймні, однією з причин. Загалом із 24 лютого до 15 серпня Нацрада анулювала 54 ліцензії тридцятьом телерадіокомпаніям — і далі, ймовірно, буде. Чимало каналів замість власного продукту транслюють марафон «Єдині новини», і втрата спроможності платити за трансляцію через відсутність доходів для них — питання часу.
Це створює проблему для провайдерів платного телебачення. Настільки серйозну, що на минулому тижні Національна рада створила робочу групу разом із представниками індустрії, аби шукати виходу з цієї ситуації.
Річ у тім, що в ліцензії провайдери вказують відсоток українських мовників, які будуть представлені в їхній пропозиції. Якщо відсоток змінюється, ліцензію слід переоформити. За словами голови правління Асоціації правовласників та постачальників контенту Наталії Клітної, в разі, якщо в пакетах провайдерів квота українських каналів буде меншою за 50%, їм потрібно буде ще й платити додатково 30% ліцензійного збору. «А це досить великі гроші. А грошей критично бракує: провайдери жертвують гроші армії, мережі потребують постійного ремонту після обстрілів. Не виключаю, що деякі провайдери можуть припинити працювати через брак грошей», — каже вона.
Про які суми йдеться? Ліцензійний збір різний для провайдерів у різних областях. У Львові та Дніпрі — 520 тисяч гривень (відповідно, 30% від нього — 156 тисяч гривень), у Кривому Розі — 325 тисяч (30% — 47 тисяч), у Кропивницькому та Житомирі — 130 тисяч (30% — 39 тисяч). Та найтяжче буде провайдерам, які мають у своїй пропозиції близько двохсот каналів. Насамперед це провайдери ОТТ та IPTV; перші можуть працювати без ліцензії, тож додаткові витрати їм не загрожують, а ось другі ліцензуються.
Зокрема, пресслужба провайдера IPTV «Мережа Ланет» сказала «Детектору медіа», що зараз забезпечити 50% українських телеканалів у пакеті «практично неможливо». «Вже понад рік тому українські медіагрупи забрали у нас право на трансляцію понад двадцяти своїх каналів, — ідеться в коментарі пресслужби. — Та це не заважало нам виконувати п’ятдесятивідсоткову квоту українських каналів за рахунок інших незалежних виробників контенту. Однак із початком повномасштабної війни багато з них збанкрутували і припинили мовлення. На нашу думку, ліміт потрібно зменшити, наприклад, до 40%».
Директор онлайн-кінотеатру Sweet.tv Олександр Резунов каже, що 70% каналів, які пропонує глядачам його сервіс, — українські та українськомовні. «Ми керуємось не тільки вимогами закону, а й власним переконанням, що популяризувати українську мову в Україні надважливо. Таку політику ми маємо з початку заснування сервісу. Для національного онлайн-кінотеатру мовні квоти — це показник, який повинен бути перевиконаний», — коментує він. Зараз Sweet.tv показує 230 телеканалів, із них 160 — українські й 70 — іноземні адаптовані.
65/35% — таке співвідношення українських і іноземних каналів у пропозиції ОТТ-сервісі Megogo. «Поточний закон про телебачення і радіомовлення не передбачає ліцензування інтеренет-сервісів, але Megogo, як відповідальний український бізнес, з власної ініціативи дотримується квоти, — йдеться в коментарі пресслужби компанії. — Тим більше, що закон "Про медіа" — поки що не ухвалений — буде регулювати і наш сегмент ринку. Тож ми готові».
Нацрада запевняє, що всі провайдери можуть забезпечити у своїх пакетах 50% українських каналів, «оскільки зі 125 супутникових 92 канали далі працюють». Також, за словами пресслужби Нацради, працюють 9 кабельних каналів за технологією ОТТ, а також місцеві та регіональні мовники. Отже, провайдерам доступно понад сто українських телеканалів, «тож для заповнення пакетів їх цілком достатньо». Що ж до іноземних каналів, адаптованих для показу в Україні, то в переліку їх 185, але зараз Нацрада його оновлює. До 1 серпня правовласники та мовники мали подати інформацію про свої канали для оновленого переліку. За інформацією джерел «Детектора медіа», це зробила менш ніж половина каналів, які були в старому переліку.
Наталія Клітна каже: навіть понад сотня каналів із українськими ліцензіями не розв’язує проблеми. Адже головна цінність пакетів платного телебачення — канали, яких немає у відкритому доступі. Інакше абоненти не платитимуть. Канали ж, якими можна компенсувати втрати, переважно доступні в ефірі або в мережі.
«Зараз наша мета — діяти на випередження, — коментує вона. — Під час засідання робочої групи ми просили Нацраду підготуватися. Внесення змін до закону, розробка регуляторних актів потребує часу». Зокрема, була ідея змінити закон про розширення повноважень Нацради, давши їй змогу чинити з провайдерами так само, як із мовниками, які тимчасово відходять від програмних концепцій, тобто дозволяти їм не виконувати умови ліцензії щодо частки українських каналів. Але цей закон уже ухвалений.
Наталія Клітна вважає, що проблему може розв’язати закон «Про медіа». В ньому передбачена квота українських каналів у пакетах провайдерів 60% і є перехідний період для її впровадження. Натомість закон знімає проблему доплат при переоформленні ліцензії через недотримання квот, «бо, за новим законом, всі суб’єкти медіа, які не використовують радіочастотний ресурс, будуть платити не ліцензійний збір, а реєстраційний — у розмірі одного прожиткового мінімуму».
Керівниця юридичного управління Нацради Ганна Літвіщенко під час робочої групи говорила, що провайдери, які не зможуть дотримуватись умов своїх ліцензій, мають звернутися до регулятора з поясненнями. Кожен такий випадок Нацрада розглядатиме окремо й намагатиметься врахувати обставини, в яких працює провайдер.