Про старі генплани Черкас, та перспективи розвитку міста більш ніж сторічної давнини продовжує розповідати краєзнавець та журналіст Борис Юхно, спираючись на архівні документи. Першу частину історії розвитку міста можна прочитати тут.
Упродовж 1899 – 1906 років на основі ухвал Черкаської Міської думи до проектного плану 1893 року Едмунда Івановського було внесено низку змін та доповнень. 1899-го – щодо приєднання до погосту Соборно-Миколаївської церкви частини Базарної площі в 48 квадратні сажені для будівництва церковно-приходської школи. Того ж року в Черкасах було впроваджено єдину нумерацію будинків.
А 1900-го року дума розглянула й ухвалила рішення про включення в межі міста частини вигону на розі Старочигиринської і Дубіївської вулиці (сучасні Шевченка – Пушкіна) під міщанську садибну забудову, мотивуючи це тим, що “площа займає незначний простір і непотрібна місту” (очевидно – в контексті адміністративних та громадських будівель).
1901 року думні клопоталися щодо продовження Лікарняної вулиці (Остафія Дашкевича) по запланній лінії в напрямку до ділянки Київського інтендантського управління для прямого сполучення міста з вокзалом. 1902 року мало місце клопотання з приводу перейменування Новочигиринської вулиці на Гоголівську (сумніваюся, щоб така ініціатива датувалася саме цим роком, очевидно то був 1908-й. А втім – цей анекдотичний випадок вартий окремої розповіді.
У 1908 році в Росії почали готуватися до вікового ювілею Гоголя, автора дуже модного тоді “Ревізора” та колоритних малоросійських повістей. Тож на засідання була винесена пропозиція перейменувати Новочигиринську – бо Старочигиринська вже була, а двох вулиць в одному напрямку не треба – на честь письменника. Гласний Дробот поцікавився: а хто такий Гоголь? Йому відповіли. Начальство на те щось довго бухтіло, мовляв – під ним по положенію теж багато письменників, бо пишуть цілісінький день божий, але ж ніхто не називає їхніми іменами вулиць. Але якщо треба і є вказівка… Так Новочигиринська стала Гоголівською, а з 1923 року – Гоголя. Що прикметно – навіть за окупаційного режиму)
…тож – Новочигиринської на Гоголівську та з приводу включення в межі міста двох ділянок міської вигонної землі біля цукрозаводу і біля межі з Казенним лісом. Ці ділянки були зручні для розміщення домоволодінь робітників і ремонтників, які працювали на цукровому, цегляних та лісопильному заводах. У зв’язку з розвитком торгівлі лісом, що зосереджувалася на ділянці урочища Митниця, вимагалося також збільшити причальну лінію для суден і плотів за течією нижче цукрозаводу.
Інша ділянка, буквально – на “протилежній” території, пропонувалася під дачну забудову. Місця на ній могли бути віддані в оренду або продані у власність за дуже вигідними для міста цінами. Додатково також була включена ділянка, що прилягала до провіантських магазинів інтендантського управління.
У 1903 році погодили планування Гуржіївської (за радянських часів – Рози Люксембург), під яку відходило 100 квадратних сажені від садиби Майбороди та 400 квадратних сажені з кварталу № 6.
1904 року до Черкас приєднали новий вигін біля лісу, також під дачну забудову. У 1908 році місцевим землеміром Петром Дм. Дєєвим був складений новий план міста, в якому враховувалися всі означені зміни після 1893-го. У сітці крварталів позначалися великі садиби та землеволодіння, 1911 року план Дєєва деталізувався в районі полкових розташувань.
Перший по революції проект комплексного розпланування і перспективного розвитку Черкас у 1932 році розробили спеціалісти Київського держінституту проектування міст. Цим планом передбачалося зосередження промисловості біля Дніпра, залізничного вокзалу, рафзаводу. Після війни 1946-роком датований план київського Облпроекту з відбудови й реконструкції Черкас.
А ось наступний Генплан був розроблений вже як на обласний центр. Його автори – архітектори В. Трикаш, А. Ловенгард. У плані було враховано створення водосховища, знесення району Митниця, означені нові промислові об’єкти. Виокремлювалася перспектива нової забудови та благоустрою центральної частини Черкас.
У 1962 – 1965 роках у Київському інституті Діпромісто для молодого обласного центру розробили новий перспективний план (архітектори Е. Мальцев, А. Ловенгард, Е. Костюченко). Він відзначався чітким функціональним зонуванням міста: зона відпочинку, житлова забудова, “зелена смуга”, промисловість. Значна увага в плані приділялася перспективам транспорту. Згідно з проектом інтенсивно реконструювався центр, створювалися нові житлові масиви. Уперше був окреслений майбутній ансамбль площ уздовж головної вулиці, намічені перспективи озеленення міста.