Знайти великий синьо-жовтий стяг виявилось дуже непросто.
23 серпня ми відзначаємо День Державного прапора України. Пригадую, як під час Революції Гідності почався справжній бум на українську символіку. Прапори висіли на будинках, автомобілях, люди носили жовто-сині браслети, стрічки, кулони з тризубом, робили татуювання і стрижки з гербом, фарбували пасма волосся у барви нашого стяга. Та навіть мости й бордюри стали синьо-жовтими, пише газета Експрес.
А що нині? Перевіримо, чи тренд на синьо-жовте не минув?
...Заходжу до сувенірної крамнички. Зустрічаю пару, яка розглядає крам. "Може, ось цю футболку візьмемо?" -- запитує хлопець. "Та вона з гербом. З чим її носити? Не універсальна", -- відповідає дівчина. А ще три роки тому попит на такі футболки був неймовірний!
"Останні два роки речі з українською атрибутикою купують вкрай рідко, -- каже продавчиня. -- За цей місяць продала тільки десять футболок, чотири великі прапори та зо двадцять маленьких. Три роки тому за день продавала ну значно більше".
Коштують сьогодні стяги від 30 до 250 гривень. Ціна варіюється залежно від якості тканини та розміру.
"Предмети української символіки переважно купують іноземні туристи, -- розповідає продавчиня. -- Для них це згадка про країну, в якій побували. Українці ж беруть хіба на національні свята чи футбольні матчі".
А ще три роки тому дрібнички із символікою та маленькі прапорці можна було купити ледь не на кожному кроці. Тепер же, щойно відійдеш від центру міста, -- доведеться добряче побігати, доки знайдеш, де купити прапорець.
Поменшало стягів і на будівлях. Пам’ятаєте, як у 2014 році вони висіли ледь не на кожному будинку? Тепер таке побачиш хіба на вході до державних установ і вкрай рідко -- на звичайних будинках. За півгодини пошуків я помітила лише один!
Заходжу до канцелярського магазину, запитую в жіночки за прилавком, чи має у продажу великі прапори. "Та де, вже давно не продаємо. Попиту немає, закупили якось партію півроку тому й не знали, куди подіти. Маємо тільки маленькі", -- каже жінка і вказує на ряд запилюжених настільних прапорців.
А який попит у столиці на українську символіку?
Спускаюся в підземний перехід на Хрещатику. Заходжу до невеличкої крамнички із сувенірами. "Продала цього тижня три невеликі прапори за 50 гривень. А раніше хапали -- тільки встигай викладати на прилавок, -- скаржиться продавчиня. -- Нещодавно ми закупили велику партію стягів та іншої символіки, бо ж скоро День Незалежності. Сподіваюся, хоч наприкінці серпня щось вторгую".
Побачити прапор на вулицях Києва ще важче, ніж в інших містах. Хіба облізле синьо-жовте графіті де-не-де видніється.
...Нещодавно була вдома, у Кам’янці-Подільському. Там будівель із стягами більше. На одній вулиці часом одразу на декількох будинках майорять синьо-жовті. "Почепили ще під час Революції Гідності й не знімаємо, -- каже мій сусід. -- Наші переконання щодо України ж не змінилися, то чому знімати? Мода на такі речі -- це абсурд".
Знайома нещодавно повернулася з Туреччини. Каже, що всюди бачила їхні прапори. "Турки пишаються своєю національною символікою, -- ділиться враженнями. -- Ідеш вулицею і не встигаєш рахувати стягів на будинках, квартирах, державних установах, автомобілях... Туреччина нині не перебуває у стані боротьби за свою ідентичність, не протистоїть сусіду-агресору, як Україна, --однак шанує свої прапори".
А яка повага до свого прапора у США, та й у наших сусідів-поляків! Може, і нам варто повернути синьо-жовте в моду?..
Інна КУЧЕР