Черкаси – Сірі та занедбані стіни, помальовані та обшарпані паркани у Черкасах перетворюють на яскраві картини. Соціальний стріт-арт проект «Прикрасимо наше місто» триває майже місяць. За цей час нове кольорове «вуличне обличчя» отримали вже п ’ять міських об’єктів. Хоча проект загальноміського рівня, втім фінансується лише за кошти спонсорів, меценатів та самих художників.
Троє черкаських художників перетворили частину узвозу, що з’єднує два мікрорайони міста, на величезні різнокольорові олівці. Над вуличним малюнком митці працювали протягом п’яти днів. За цей час встигли намалювати десять олівців-велетнів.
«У нас було дуже мало часу, тому що вже мали бути дощі, похолодання. Довелося малювати дуже швидко. Тому ми скористалися формою цих сходів і зробили олівці – начебто самі сходи складаються із велетенських олівців. Це виявилося просто, яскраво. Так, як ми замислювали. Ми хотіли, щоб людям, які йтимуть цими сходами, захотілося усміхнутися», – розповідає художниця Даша Малкова, яка брала участь у розписі сходів.
Утілити фантазії на черкаських вулицях молодим художникам допомагають спонсори. Поки що проект «Прикрасимо наше місто» фінансується лише за кошти меценатів та власне самих митців. Утім, як розповів Радіо Свобода ініціатор стріт-арту в Черкасах, керівник справами Черкаського міськвиконкому Микола Кудрявцев, не виключено, що вже наступного року на вуличне мистецтво виділять кошти з міської скарбниці.
«Я думаю, що це має бути вдале поєднання спонсорських коштів і бюджету. Це, по суті, дизайн міського середовища. Якщо у нас міське середовище неохайне в якихось місцях, то одним з варіантів зробити його привабливим, при чому докорінно змінити, – саме це допомагає зробити стріт-арт. Порівняно невеликі кошти – це фарби, це робота художників. І все – ми маємо ось таку-от ляльку. Я думаю, це перспективно і депутати підтримають», – пояснює Микола Кудрявцев.
Вуличний розпис за власний кошт
Черкаський художник-графік Денис Ратушний розмалювати стіну на центральній вулиці міста вирішив за власний кошт. Темою свого арт-проекту обрав кінематограф і вже навіть втілив за допомогою пензля, білої та чорної фарби образ генія німого кіно – Чарлі Чапліна. У планах хлопця – на одній стіні створити серію зображень великих акторів. Після Чапліна, приміром, Денис планує написати портрети Луї де Фюнеса та Аль Пачіно.
«Кіно – це така річ, яка змушує нас замислитися, знайти щось нове, вирости культурно і отримувати натхнення. Культура у місті на низькому рівні, зокрема серед молоді. Для мене це дуже важлива проблема. Я хотів би, щоб люди розвивалися», – розповідає художник.
Думки городян щодо стріт-арту
Черкаський стріт-арт проект жваво обговорюють жителі міста у соціальних мережах. Радіо Свобода поцікавилося у черкащан про доцільність вуличного розпису.
«Я думаю, що треба. Тому що у Черкасах однакові сірі будинки. Нехай буде красивіше, хоч для душі і для очей буде приємніше».
«Якщо щось яскраве, що викликає позитив, або я якось розслабляюся – це із задоволенням. Стерти наклейки, незрозумілі слова, на які тільки дивишся і думаєш: «У наш вік, щоб ось так от жити – ні, неможливо».
«Я «за» стріт-арт як часткове оформлення міста. Справді, розмальовані паркани, особливо восени та навесні, хоч якось звеселятимуть. Але я не хочу, щоб стріт-арт став візитівкою міста. Мені б хотілося, щоб наші Черкаси знали як місто гарних історичних пам’яток, місто гарних доріг. Але я не вважаю, що туристичний маршрут Черкасами має проходити від паркана до паркана. Вуличне мистецтво не має бути самоціллю влади міста, щоб прикрити ті негаразди, які є»
«Коли на сходах з’явилися кольорові олівці, навпаки якийсь такий райдужний настрій з’явився».
Соціальний стріт-арт проект «Прикрасимо наше місто» триває у Черкасах протягом місяця. За цей період уже п’ять міських об’єктів отримали нове «вуличне обличчя». Поки що проект не має певної концепції, тому всі художники виконують вуличні розписи у різних стилях та на різну тематику. Проте у міськвиконкомі обіцяють: наступного року до Дня міста міська влада започаткує традиційний стріт-арт фестиваль, який щороку змінюватиме тематику.
Дар’я Бунякіна