Сьогодні – свято Юрія, яке в народному календарі символізує прихід весни.
Святий Юрій є однією з найвідоміших постатей у християнському світі. Його вважають покровителем України, столичної Київської області (зображений на прапорі та гербі Київщини), собору Святого Юра у Львові та Львова загалом, а також опікуном Пласту.
В іконописі святого Юрія зображують лицарем на білому коні зі списом у руках, яким він убиває дракона. За християнською легендою, Юрій врятував дівчину в Лівії, яку принесли в жертву драконові, переносно.
Святий Юрій (Святий Юр, Юрій-Змієборець,Святий Георгій, Георгій Переможець) – святий, мученик і воїн, патрон візантійських імператорів, а згодом і руських князів, зокрема князів Коріятовичів.
Святий Юрій (Георгій) народився у III столітті в Каппадокії. Він походив із князівського роду. Його батько обіймав високу посаду в римському війську, однак незабаром його скарали на смерть за Христа, і мати з дитиною переїхала до свого маєтку в Палестину, в місто Лідду. Вона присвятила життя вихованню сина, навчила його Святому Письму. Юрій вступив на військову службу і завдяки своїм здібностям і мужності, виявлених у боях, ще молодим одержав звання полководця і трибуна при імператорі Діоклетіані. Він став радником, супутником, наближеним імператора. Проте коли Діоклетіан почав гоніння на християн, Юрій не вагаючись відмовився від слави, почестей і земних благ і став на захист віри свого батька – християнства. Воїн зазнав тяжких мук за сповідування Христа і загинув від них. За цей подвиг в ім’я віри Церква нарекла його Побідоносцем, Переможцем.
До Юрія звертаються з проханням про душевне та тілесне здоров’я, про родючість землі, про допомогу і заступництво у боротьбі з ворогами рідної землі.
Шанування Святого Юрія почалося з V століття, йому поклонялись як мученикові й воїну. Юрій став святим патроном візантійських імператорів, а пізніше – і руських князів, у яких ім’я Юрія стає улюбленим. На Русі Юрій відомий із кінця X століття.
Церкви східного обряду вшановують Юрія в день його загибелі – 23 квітня (6 травня за новим стилем), цей день віднесено до числа церковних свят.
Для свята Юрія характерно чимало цікавих звичаїв, у яких дохристиянські ритуали щільно переплелися з пізнішими – церковними.
День Юрія в українців завжди був у великій пошані. Вважається, що на Юрія «весна сходить на землю», а сам святий цього дня «відмикає землю». За народними повір’ями, Юрій (Юр, Юрай) звільняє сили природи до їхнього розквіту й життя. Він також є покровителем худоби і тварин.
У день святого Юрія відбуваються традиційні обходи полів: громада у повному складі йде в поле, і там священик відправляє молебень, а люди проказують спільні молитви за врожай. На Уманщині дівчата ще й плетуть вінки, святять їх у церкві, а потім, ідучи в поле, кладуть їх на хоругви, щоб жито родило. Іноді також вдягають на голову, аби вона не боліла. На Волині священик править молебень над полем кожного господаря окремо, кропить свіжу зелень свяченою водою.
На Поділлі люди обідають на полях і те, що залишилось від Великодніх свят, закопують, щоб жито родило. На Херсонщині звичаєм було відправляти Богослужіння на полі, потім співати хором, після чого там же обідати. Після обіду відбувалися розваги, в яких брали участь як старші, так і маленькі українці.
На Харківщині перед худобою господар розстеляє червоний пояс і переганяє через нього худобу; на Київщині замість пояса на дорозі стелять глечики з протягнутим через вушка ланцюгом і замикають його колодкою – «аби худобу не зачепив ні хижий звір, ні злодій»; на Слобожанщині, виганяючи корів, виголошують замовляння проти вовків; на півночі України господар стелить кожуха вовною догори, кладе кілька крашанок з Великодня і через усе переганяє худобу; на Прикарпатті господиня годує коровам залишки свяченої паски – «на щастя», а господар оздоблює ворота, через які йтиме худоба, зеленим гіллям квітучого терену; на Гуцульщині розкладають ватри і поміж ними, як крізь ворота, проганяють худобу на пашу.
На Юрія існує звичай обливати водою пастуха, щоб накликати дощ.
Колись наші предки цього дня до схід сонця збирали росу і хворі промивали нею очі, дівчата вмивалися – «на красу», старші люди мочили голову – «щоб не боліла», господині кропили цією росою домашню птицю – «щоб плодилися курчата».
За народнім віруванням, у день святого Юрія звірята з одного гнізда сходяться докупи і розмовляють між собою, а потім знову розбігаються світами. Існує повір’я, що «не годиться в цей день відбирати у звіра те, що він схопив, бо то йому святий Юрій призначив», кажуть, що «вовк – то Юрковий собака».
У народі вірять, що в день святого Юрія починає співати соловейко і вперше кує зозуля.
Народні прикмети:
Як дощ на Юр’я, то буде хліб і в дурня.
Якщо в день святого Юрія сховається в житі ворона, то буде врожайне літо, а як горобцеві по коліна, то буде лиха година.
Якщо чути голос птаха або гримить під час молебня в полі – погана прикмета на врожай.
Редьку треба сіяти на Юрія – соковита буде.
Як на Юрія стала буря, то буде мокре літо.
На Юрія дощ – на худобу легкий рік.
Як ґава до Юр’я у житі сховається, то буде жито.
На Юрія посади редьку, то вроде, як кулак.
На Юрія мороз – уродиться овес.
Коли до Юрія закує зозуля на голе дерево, то буде голодне літо, а як на піст, то буде поліття.
Як хто, вперше почувши зозулю, має гроші в кишені, то матиме гроші увесь рік.
Після Юрія не можна сіяти маку, гарбузів і кукурудзи, бо пізно і майже нічого не вродить, малий врожай буде.
Закувала зозуля до Юрія – на поганий врожай.
За матеріалами Вікіпедії, Українських традицій