Путін поспішає. Він рухається досить швидко і не хоче сповільнювати темп. Як стверджує газета «День», Москва свідомо бере на себе військово-політичні ризики – вона грає і гратиме у цю геополітичну гру доти, допоки не отримає все, що планує, або її не зупинять. Третього не дано. Кремль, на переконання автора статті, бреше, маневрує і виграє – маневри військ і суцільна неправда заплутують західних партнерів, які звикли до дотримання принципів і норм. А тим часом, дух масштабного зіткнення вже витає у повітрі. Ситуація склалася непроста. І не лише для України. Що в цих умовах можливо зробити? Дописувач вважає, що насамперед необхідно визначити адекватну загрозам комплексну стратегію. Також потрібно об’єднати дії всіх силових структур в одних руках із можливістю швидкого ухвалення рішень. Про інші невідкладні методи протидії російському агресорові йдеться в статті «Вибір між війною та безчестям».
У журналістів газети «Голос України» склалося враження, що Росія, яка анексувала Крим, тепер не знає, що з ним робити. Вирішили створити вільну економічну зону. І це в умовах санкцій Євросоюзу, США, Канади і низки інших країн. Звідки «вільні порти», у які не зайде жодне судно, звідки «вільна митна процедура», якщо не буде жодних товарів, крім російських? У Криму фактично не працюють банки, відсутнє агентство регіонального розвитку. А найголовніше, на думку експертів, там немає зацікавленості місцевого бізнесу й керівництва регіонів в інвестиціях. На цьому наголошується в статті «Російська вільна економічна зона у Криму – «валіза без ручки»?»
Україна потребує швидких і радикальних реформ у всіх сферах. Очевидно, що без допомоги Заходу Київ не впорається з ними, переконує тижневик «Країна». Якою має бути ця допомога? Чи може Україна розраховувати на свій «план Маршалла» від Заходу? На думку експерта видання, допомога ззовні матиме сенс за умови, що всередині країни відбуватимуться зміни. Потрібно довести, що здатні раціонально використати надані гроші, аби змінити країну. Найголовніша ж проблема нині – оновлення бюрократії. Не треба боятися запрошувати здібних іноземців. Натомість інший експерт тижневика вважає, що розмови про «план Маршалла» для України нагадують легенду про скарби гетьмана Полуботка у Великій Британії. Українці вірять не у власні сили, а в те, що хтось щось дасть або за них зробить. Дають тим, хто сам багато працює. Для реформ країні бракує не грошей, а бажання й політичної волі.
Ірина Біла