"Це режимний стратєгічєский об'єкт. Всьо опломбовано"

Вертолітний майданчик у селі Пекарі під Каневом Черкаської області офіційно запрацював 1 червня. Його збудували за вказівкою президента Віктора Януковича і відкрили торік восени. Вертодромом мали би користуватися туристи, які хочуть відвідати Музей Шевченка в Каневі. Термінал може обслуговувати 50 пасажирів на годину. Він підпорядкований міжнародному аеропорту "Бориспіль". Політ із Києва сюди триває 30-40 хв.

— Туристів у нас не побільшало. А хто прилітає на майданчик, то хіба ми бачимо? То ж у селі за кілька кілометрів від Канева. Нас туди навіть не пускають. Готуємо видання про транспортне сполучення з музеєм, то навіть фото не дали зробити, — розповідає в Музеї Шевченка жінка-екскурсовод.

З Канева до майданчика йдемо пішки новою дорогою. Вздовж неї дорожні знаки, свіжа розмітка. За кілька сотень метрів від Чернечої гори на "Мітцубіcі Паджеро" нас підбирає 35-річний Ігор Дудинський. Він їде в Пекарі.

Минаємо поворот до села. Туди веде стара дорога.

— У цьому селі Тарас Григорович землю хотів купити, хату построїти, — каже Дудинський.

Біля воріт вертодрому нова дорога закінчується. Термінал огороджений 2-метровою сіткою, зверху — колючий дріт. По периметру через кожні 30 м установлені відеокамери, через 60 м — детектори руху. На чотирьох стовпах — по три потужні прожектори.

Стаємо на узвишші. Згори видно 10 майданчиків. Територія поросла високою пожовклою від спеки травою. Крім найбільшої білої споруди з тонованими вікнами — пасажирського терміналу — є ще кілька службових будівель.

О 17.30 стукаємо у двері контрольно-пропускного пункту. З них визирає заспаний чоловік у білій футболці й камуфляжних штанях.

— А гелікоптер сюди можна викликати? — питаємо.

— Ви шо, політать хочете? Сьодні вихідний, вряд лі. А вопше, мабуть, можна, — мляво відповідає чоловік років 25. Називається Віталієм.

— У вас скіки грошей нема, — додає другий охоронець, років 45. Біля нього на столі банка з цукром і кружка з чаєм.

Запитуємо у Віталія, чи прилітали в його чергування вертольоти.

— Ви ж самі бачите, що вертольоти літають — аж тучі сходяться, — іронізує. — Але мені фіолєтово. Мені головне відчергувати.

Просимося на територію.

— Запрєщєно. Це — режимний стратєгічєский об'єкт. Всьо опломбовано. Як хтось прилітає, то начальство приїжджає і знімає пломби. Ми туда самі імєєм доступ тіки в крайніх случаях, — каже Віталій.

Тут вахтовим методом працюють охоронці з Черкас. Заступають на 15 днів. Живуть на території, їжу їм привозять. Віталій за вахту отримає 1500 грн.

Ідемо в бік села. На велосипеді обганяє місцевий Юрій Мудрицький, 35 років. Однією рукою кермує, другою тримає чорно-біле кошеня.

— Лучше би вмєсто етой карусєлі дорогу по селу зробили. Од Тарасової гори до площадки проклали, а в селі — ужас і кошмар які дороги, — каже. — Для людей від нього ніякої пользи. Ну а шо? Прилетів хто-то на празник, сіли в машину й поїхали до гори. В етом году раза два прилітали.

Навпроти майданчика — дачний кооператив. На найближчій до майданчика ділянці Анатолій Веременко, 72 роки, прополює полуниці. Запитуємо, чи не заважають спати гелікоптери.

— А шо, вони вночі літають? Їх і дньом нема. Поки строїли — літали. А тепер Янукович один раз прилетів на Тарасові дні — і всьо. Сусіди казали, шо в моїй теплиці СБУшніки сиділи, охрана його. Добре, шо ні мене, ні дружини в той день не було тут, бо загнали б у хату, сказали телевізор дивиться. Ніхто сюди не літає. А нє! Брешу. Був два тижні назад красівий такий вертольот.

Найбільшим позитивом цього проекту вважає нову дорогу:

— Осінню і весною по коліна в грязі лізли, а зараз — велосипедом можу їхати. Може, колись тут такого настроять, що вертольоти будуть, як автобуси, їздить. А зараз чого — на дачу мою дивиться?

Дорога в село заросла споришем та амброзією. Виходимо на вул. Молодіжну. Там живуть учителі, яким мали дати землю на тому місці, де зараз майданчик.

— Нам замість тих паїв виділили рядом із площадкою, — пояснює 44-річна Ірина Миколаївна, вчителька молодших класів. — Дали землю, але ніхто на ній нічого не робить. У селі техніки немає, а городів у нас і так вистачає. Приїжджав Янукович на Шевченківські дні, то 2 часа не можна було пройти в радіусі кілометра. Усі ж бояться, а шо вони там бояться, хтозна. По селу не ходили, але біля вертодрома вигрузилися люди в штатському. Дочка з подружкою хотіли до Дніпра піти — не пустили. Стояли через кожні 2 метри, сказали прийти через 2 часа.

У селі — з півтисячі людей. Школу закрили. Дітей возить автобус у сусідню Хмільну.

Люди живуть із городів.

На старій дерев'яній лавці сидить сивий чоловік.

— Та як нам живеться? Поганенько, — зітхає Олександр Маринич, 69 років. — Із майданчика ніякого толку. Абсолютно. Чую, що реве, бачу підіймається, летить сюди на гору, — показує в небо. — Останній раз днів п'ять тому прилітав жовтий вертоліт з двома буквами "П".

— Зір маєте добрий?

— Нє-є, — протягує чоловік. — Там літери, як моя палиця, — показує метрову ковіньку біля лавки. — У нас літом майже половина наєзжих. З Києва, Черкас, Канева, і всьо — біднота. Хат багато пустує, люди повимирали. Молодих дуже мало. Оце, як ми додохнемо, то не буде кому й картоплини посадити. Зараз вісім корів на село, а в 1960-х було — 67. Трилітрова банка молока — 15 гривень.

На будівництво вертолітного майданчика виділено з бюджету 96 млн грн. Недавно дали ще 27 млн на опорядження території та укріплення берегової лінії.

Джерело:   http://gazeta.ua
2100
08.07.2014
 
 
 

Стрічка новин