Вступ до НАТО — це пазл, який доведеться складати Україні зі шматочків, і Вашингтон — лише один з них.
Побачила багато критичних думок щодо відсутності результатів візиту до США щодо прямого визнання з боку американців готовності України отримати ПДЧ для вступу в НАТО. Відверто, мене дивує питання, сформульоване саме так, бо членство в НАТО — це зовнішньополітичний вибір, в першу чергу України. Ми його для себе зробили і навіть закріпили в Конституції.
Подальша стратегія — створення умов для політичного консенсусу в майбутньому серед держав-членів і, паралельно, суто технічна внутрішня політика, яка зближатиме наші стандарти з існуючими стандартами Альянсу. І тут ми говоримо не тільки про армію, це багато інших напрямків, над якими мають працювати державні органи влади.
Це складна тема, про неї мало говорять. Наприклад, мало хто знає з широкого загалу, що в Україні вже багато років існує спеціальна річна програма, яка за своєю структурою та наповненням дуже схожа на умови та зміст ПДЧ. Кожного року вона реалізується і отримує оцінку від НАТО. І тут тільки від нас залежить, наскільки якісно ми її виконуємо. Я вбачаю, що саме тут міститься відповідь на питання перелому в політичних позиціях різних столиць щодо наших перспектив — уявімо Україна в повній мірі або хоча б в значній виконуватиме цю програму. Які аргументи залишаться у країн-членів? Ніяких, крім «Путін нападе!», що втрачає вагу у випадку наполегливої готовності України самостійно оцінювати ці ризики і бути до них готовими.
Тепер щодо результатів візиту до США та зустрічі з Байденом.
Шлях України до НАТО безповоротний — і це розуміють і в Києві, і в Вашингтоні, і в Брюсселі. Навіть незважаючи на те, які вимоги наші партнери ставлять до України та які позиції часом займають. Варто розуміти, що часто риторика заяв, які лунають на офіційному рівні стосовно прагнень України до НАТО, продиктовані внутрішньополітичним порядком денним і не завжди відображають реальний стан справ. В цьому випадку варто звернути увагу на динаміку відносин між державами та виокремити тенденції. Не став виключенням і візит президента Зеленського до Вашингтону та спільна заява двох президентів.
Зеленський став восьмим лідером загалом та другим представником європейської країни (після Меркель) з яким Байден провів зустріч у Білому домі, що говорить про виняткову стратегічну увагу Вашингтону до Києва, зважаючи на те, що ця зустріч відбулася одразу після дуже болючого для Сполучених Штатів виводу військ з Афганістану. Це говорить, що Україна знаходиться доволі високо в списку пріоритетів зовнішньої політики США, навіть незважаючи на нові глобальні потрясіння. Взагалі, те, що Україна змогла вибороти собі стільки уваги у Вашингтоні, коли є Афганістан і Китай — вже є невеликою перемогою.
За результатами зустрічі була підписана та опублікована Спільна заява щодо стратегічного партнерства України та Сполучених Штатів Америки, лейтмотивами якої стали два напрямки — безпека та реформи.
США оголосили про новий пакет військової допомоги Україні на загальну суму $60 млн, що включатиме «Джавеліни» та інше оборонне летальне та нелетальне озброєння, що є беззаперечно позитивним результатом української дипломатії. Україна в свою чергу зобов’язалася продовжити реформи у секторі безпеки та оборони, зокрема, провести реформу СБУ та реформи у сфері протидії корупції.
Вимоги американської сторони є продовженням того курсу, який в останні роки склався стосовно України — допомога в обмін на реформи. І питання антикорупційних реформ для США є найбільш принциповим з усіх — ще під час червневого саміту НАТО Джо Байден прямо заявив, що Україна має позбутися корупції, щоб приєднатися до НАТО, і що вторгнення Росії на територію України не є причиною відмовити останній в членстві.
Загалом, риторика Сполучених Штатів та результати цієї зустрічі співвідносяться з результатами останнього саміту глав держав НАТО. Можна з легкістю простежити одну лінію — Україна сама обирає зовнішньополітичний шлях, і для того, щоб бути готовою до ПДЧ, має досягти результатів у реформах, а це є невід'ємною частиною процесу вступу України до НАТО. І, здається, США чітко визначилися зі своєю роллю в цьому процесі - підтримувати саме ті критичні моменти, які Україна має довиконати, щоб отримати План дій щодо членства.
Варто розуміти, що прогрес України на шляху до НАТО величезний — ми найбільш підготовлена до вступу в Альянс країна за останні 30 років, і ми вже проробили величезну роботу на цьому шляху. Залишаються фінальні кроки, але дуже важливі кроки перед отриманням ПДЧ і власне членства — виконати чітко артикульоване домашнє завдання, до чого наш стратегічний партнер і підштовхує. Будемо відвертими, воно неприємне, оскільки вказує нам на наші вади, робота над якими давно почата, але не закінчена.
І ще одне. Не дивно, що Сполучені Штати не говорять прямо про терміни ПДЧ для України. Не у всіх країн-членів однакова позиція стосовно вступу України до НАТО, а в деяких найближчим часом відбудуться вибори, що беззаперечно вплине на їх зовнішньополітичну позицію.
Тому США не робитимуть заяв і кроків, які б могли викликати дискусію в Альянсі. Тому допомога Штатів в цій перспективі є якраз індикатором, що ми готові до НАТО практично, а отже, залишилося підготуватися політично і ще раз показати свою відданість ідеї євроатлантичної трансформації України.