Дивовижні питання (нотатки телефоністки, 22.11.18 - 07.12.18)

Дивовижні питання (нотатки телефоністки, 22.11.18 - 07.12.18)

Людство придумало телефон, щоб зекономити у часі. Щоб нагальні питання вирішувати скоріш. Щоб мозок виносити одне одному.


Десятки людей завзято телефонують щодня до нашої безкоштовної довідково-телефонної служби 54-54-54 (єдиної у області безкоштовної). Тому так часто і телефонують. Тому що БЕЗКОШТОВНО. 


Про що тільки не питають! Телефони аптек, нотаріусів, юридичної допомоги, комунальних служб, ремонт побутової техніки або ще якоісь бізнес-структури люди терміново хочуть. У нас на сайті про такі запити ціла поема ямбом викладена. А може й хореєм. То таке. Але рима витримана, і все по суті.


Для того ми, Довідкове бюро, і працюємо. Щоб людям час зекономити. Щоб людям щастя було. І гроші, звісно. 


Тому, як хочуть інформацію, то ми даємо. Ввічливо. Стримано. 


Дзинь-дзинь.
- Довідкове бюро. 
- Доброго дня. Скажіть, будь ласка, телефон...
І так далі... Люди з нами по-хорошому, і ми ім назустріч. У часі ж нас ніхто не обмежує. Пам'ятаєте, як було за савєцкиє часи? Телефоністка шось буркне та й кине слухавку. А ти думаєш, чи то "сім" вона сказала, чи то "дев'ять". А зараз вони там ще й гроші чималі беруть за відповідь. І ім все одно, що в тебе пенсія півтори тисячі. Бурк… та й все. І ти у мінусі.


А у них, мабуть, є правила корпоративної поведінки. І щось на кшталт ввічливості. І ніякого нервового навантаження. 


А ми залізні! І частенько слухаємо життєві історії від людей, поки у комп’ютері відповідь шукаємо. Бабусю зрозуміти можна - діти поїхали, онуки десь забігли, а побалакати дуже кортить. Такого розкажуть! Сміх і горе. Ну, то таке. 


А є ще одна дивна категорія людей. Жалкуємо, що не записуємо їх балачки на диктофон. Ото вже як запитають! Хочеться витримати паузу та перепитати - сам хоч зрозумів, про що питав?


І вирішили ми публікувати такі "веселі" або, як ми їх називаємо, «дивовижні питання».
Сьогодні перше місце у чоловіка, який запитав телефон "секретаря головної Укрпошти Черкас".


Майже Генерального секретаря. Укрпошта Об’єднаних націй.


Щасти їм обом.


І секретарю, і тому чоловікові.

22 листопада 2018 року

Сьогодні порадував чоловік, який втомленим голосом запитав:
- А какая сегодня погода на табачке?
От шо ти йому скажеш?
У вікно подивись, чоловіче. Бачиш, шо робиться на вулиці? Отаке всюди.
Літа вже нема, а зима ще й не почалась...
А може він десь у підвалі сидить? Без вікон і дверей. 
Сумно за нього тоді. 
Та й за погоду на табачці теж.
Де ж та зима?

23 листопада 2018 року

Люди, що ж ви робите? 
Хіба ж можно такі питання ставити у п’ятницю?
Ви ламаєте мозок телефоніста!
Дзинь-дзинь.
- Довідкове бюро.
- А какой сейчас год?!
- ........??????? В смысле?
- ...ну, по гороскопу...
- (фух) Собаки.
- Спасибо.
Пи-пи-пи-пи....
Хтось у часі загубився. 
От пощастило комусь.
А може то був дзвоник із іншого виміру?
Сподіваюсь, що у них теж п’ятниця…


26 листопада 2018 року

Понеділок – день, невблаганний у своїй жорстокості. 


За вікном дощ, який за різними прогнозами вже завтра перетвориться на сніг глибиною від 15 до 30 см. Шморгаю носом, п’ю чай із травами та поміж іншими справами відповідаю на телефонні дзвінки. І все гаразд! Людина на своєму місці. Це я про себе.
Ну то й що, шо понеділок. Хто працює – той не сумує. Не дають сумувати. 


Деякі ввічливо здоровкаються перед тим, як озвучити питання. З такими приємно спілкуватися. І хочеться їм щиро допомогти. А потім вони кажуть «дякую». Щиро кажуть.
А є люди, які не зрозуміло чому починають мудрувати: там не такий телефон, там не та адреса, і ви не так відповідаєте, і «ваабще мы не в ту сторону едем». Або ще така фішка – кажуть дайте ще телефон, бо на тому не відповідають, значить, він поламаний. А краще дайте парочку. Про всяк випадок. Мобільний Вам давати? Ні, нашо воно мені!? А як іншого у них нема? То ви не даєте нормальний телефон спеціально! Неправильно ви працюєте. Всьо у вас неправильно! Звучить як вирок. 


О, а сьогодні «старий знайомий» зателефонував. Давно не чула. Він кросворди відгадує. Людина у віці, при тямі, з гумором. Років із 60 йому. Але іноді телефон голос змінює. Може йому і більше. 


«Движение орудия после выстрела»? Звісно ж «откат».
«Место, где соединяются крайности»? Хай буде «стык».
Два-три питання задасть, подякує за відповіді та й пропаде на місяць. Ото дивак! 


Ви спитаєте, звідки я відповіді знаю? Тю, у мене ж Гугл.
І величезна клієнтська база Довідкового бюро!


А відповіді – це все, що у нас є для вас!


Хай цей понеділок всім надасть гарні відповіді. А то щось у світі не так із гарними питаннями…

27 листопада 2018 року

За вікном все вкрито очікуваним снігом. Не 30 і навіть не 15 см. Мабуть, метеопрогнози пишуть чоловіки. Сантиметрів 3-5 випало, а крику було по всьому інтернету! 


Передбачливий знайомий вже тиждень лопату для снігу у автівці возить. Поки що для краси. Так і каже: «По-перше, це красиво!» Каже, шо самураї теж меча все життя носять, а в нагоді стати він може тільки один раз. 


Сьогодні всі як показилися з тими ТЕЦ, Черкасигазом. Хтось показники сподівається телефоном передати. А комусь тільки начальника! Буде, мабуть, жалітися на долю свою, не зігріту крижаними батареями. Як я його розумію, - тільки днями самій тепло в дім дали.


А от з цими показниками дива. І в квитанціях телефони вказані для передачі даних, і на сайтах. З інтернетом пенсіонери не дружать, це зрозуміло. А от додзвонитися не можуть всі. Кажуть, шо слухавку там не беруть. Таке саме і з відділом субсидій 54-22-01 і із залізничним вокзалом 63-87-87. Інколи і поліклініки гальмують. Але з останнім часом менше. А от субсидії і вокзал – то одвічна пісня.


А от і результат. Чоловік зателефонував і дуже наполегливо цікавився, як потрапити на автобуса Черкаси-Варшава. Дістало його щось, мабуть. А може в нього там бізнес? Авто у нього там сучасне, звісно ж, на єврономерах. Будиночок із басейном. І стабільна перспектива економічного зросту. Тому він там і податки платить, мабуть. І жінка в нього вже є. Мабуть. Та ні, точно є. Щоб у такого чоловіка та жінки й не було? 


І пройшов непомітно день робочий у телефонних дзвінках, мріях дівочих та роботі підприємницькій. День, як день. Тільки трошечки очі від комп’ютера сверблять. До завтра заспокояться. 


А вухам хоч би що. Вже звикли до ваших дивовижних запитань. Дев’ятий рік працюємо.

28 листопада 2018 року

І вам доброго дня.
Сьогодні знов за рибу гроші. 
Дзинь-дзинь.
- А у вас про наявність ліків можна інформацію отримати?
- Ні, ми не Довідкова аптек.
- То дайте Довідкову аптек!
- Вибачте, але у нашому місті відсутня довідкова служба всіх аптек.
- Так була ж… 
Та багато чого було, думаю. А вголос кажу:
- У Черкасах працюють декілька мереж аптек. Всього аптек напевно більше 100. І тільки одна з мереж, а саме «Фармація», має короткого номера 15-67. 
- А як з мобільного на цей номер телефонувати?
- Ніяк. Можу надати телефон якоїсь конкретної аптеки.
- Та нє… Дякую… 
Пі-пі-пі…
Чого телефонував?


От хтось грошей заробить, якщо створить по місту таку службу. Великого розуму людина повинна бути. Ну, і з грошима, звісно. А потім він їх швиденько назад поверне, якщо все правильно зробить. Люди хворіють завжди. І без ліків тут, на жаль, аж ніяк.


І кажуть всі, що наш номер 54-54-54 у інеті знайшли. Це, звісно ж, приємно. Але перевіряю. Відкриваю гугл, пишу «справочная аптек Черкассы». Де? Де, я вас питаю? Куди ви дивитесь, люди? Повилазило?


Накапаю собі валеріани у чай. Може, попустить. Тю на вас. Довідкове аптек. І собі накапайте.
Все від нервів, кажуть.


Бережіть себе, люди, не хворійте. 
І мене бережіть. 
Я у вас одна така. Безкоштовна.
Безкоштовна телефонно-довідкова служба.

29 листопада 2018 року

Четвер – рибний день. В моєму розумінні – день відносної телефонної тиші. Всі потенційні абоненти мовчать, як риби. Не так, щоб цілковита тиша, але й не відривають від основної роботи із сайтом та клієнтами. Там огого скільки роботи! Вас у мене багацько буде. 


А от у понеділок завжди дурдом. Телефон розривається, наче скучили за моїм ніжним тенором. От як понеділок настане, то я вам детальніше про нерви і витримку розкажу. А четвер – то таке. Тю, а не робота. 


Листопад видався важкуватим для черкаського бізнесу. І законів страшних ніхто не приймав, а щось не так пішло у підприємців. Втомилися за рік, мабуть. Ніхто і не думав, що гроші легко заробляти. Та ще наприкінці листопада отой воєнний стан… Вже один сказав – ви що не бачите, що в країні робиться? Яке довідкове бюро? Яка реклама? Треба економити! 


Він, мабуть, на всі гроші вже солі накупив та сірників.

 
Я йому кажу – а ви припиняєте бізнес? Чи емігруєте з країни? Ні, каже. То як про вас люди дізнаватися будуть надалі? Ощадливий ти мій.
Щось бекнув та й слухавку кинув. 


Люди не розуміють, що гроші треба заробляти таким чином, щоб дати заробити їх іншим. Із радістю! Так вже влаштований світ грошей. І буде всім щастя. І не було б отого воєнного стану. Ну, то не мені вирішувати. На жаль.


А сьогодні знову той чоловік із кросвордом телефонував. Запитав про «совокупность религиозных обрядов». 
- Це ж не «томос»? – питає, - тут п’ять літер… 
- А ви, мабуть, атеїст, - кажу так обережно.
- Та є трошки, - відповідає.
- Спеціально для атеїстів, - кажу, - пишіть «культ».

І потім він мені хвилин п’ять про Сталіна розповідав. Ледве розпрощалися. Навіщо я йому то слово сказала? 


Так день і пройшов. Банальна рутина. Знову очі трошки болять надвечір. І ще спина. Але ж у мене є вечірня йога. Дякую тобі, о великий Патанджалі! За йогу і за рибний день четвер. 

30 листопада 2018 року

Знову синоптики лякають. На завтра великий сніг навангували. Добре, що завтра у мене вихідний. Завтра, відчуваю, дороги радуватимуть усіх. І пішоходів, і водіїв. 


Якось в тому році зранку після снігопаду їхала автобусом тихеньким паром на роботу. Їхав, звісно ж, автобус, а я стояла біля заднього вікна і бачила іномарку, що за нами слідом дряпалася у снігу. По губах водія всій задній площадці було зрозуміло, як він любить таку погоду, як він захоплений видовищним снігопадом, як глибоко поважає міських комунальників та поіменно весь депутатський корпус на чолі із мером. 
То може чомусь навчились за черговий рік комунальники? В школі ж усіх навчають, що взимку випадає сніг. Взимку – це не зненацька! От завтра знову і побачимо – хто і як у нашій міській владі у школі навчався.


Люблю п’ятницю. По-перше, тому що п’ятниця. По друге, завтра субота. По-третє, весь бізнес якось підтягується перед вихідними. Хтось обіцяні гроші платить, хтось надсилає обіцяну інформацію. Не хочуть порядні люди йти у вихідні із боргами. Вони кожної п’ятниці підводять риску – зроблено. Тому і порядні. Заради таких і працювати приємно. І сама на них рівняєшся. 
І хочеться бути, як вони: такою ж розумною, дотепливою, кмітливою. Ну, і звісно ж, ще красивішою. П’ятниця ж! 


Хіппі казали, що це день квітів. Вони щось знали. Тільки їм не телефонували розумні жіночки із однаковими питаннями про те, що «неможливо додзвонитися у міський РЕМ…там система впала… щоробити…все пропало…неможетакогобути…дайтедругийтелефон…тамніхтонебере…»


Оце був ранок! Електричний, я б сказала. Потім якось воно у них налагодилося, і хвиля відкотилася. 


Тільки сказала собі «фух», аж пішла друга хвиля бажаючих знайти якісь дивні ліки. Про довідкове аптек я вже вам разказувала. Емоції вже притупилися. Відповідаю ввічливо і терпляче. Поки впоралась із хворими, настав час обіду. 


Обід – це такий ритуал у офісі, коли перед очима монітор, однією рукою тримаєш виделку, а у другій руці слухавка. Іноді приходься і з повним ротом відповідати. Ви вже вибачте, будь ласка. Але відповідь треба ж людині надати. Ми для всіх без обіду працюємо. Микрохвильовка та електрочайник виручають пересічного підприємця. По кафе та ресторанах не наїсися. На проїзд тоді не вистачить) 


Друга половина п’ятниці проходить у підготовці моїх «загарбницьких» планів на грудень. Хто не планує, той мертвий. Життя таке. Виживає у бізнесі не найсильніший, не найрозумніший. А той, хто планує. Планує, як пристосуватися до ситуації. А грудень обіцяє бути дуже цікавим на ситуації. І для мене, і для бізнеса.


Почуємось у грудні. Ви телефонуйте, не соромтесь. Ваші питання мій адреналін піднімають. А він не завадить у грудневі морози.

3 грудня 2018 року

Та чую, що скучили! Ще де офісу не дійшла, а телефони вже розриваються, як скажені.
А на автовідповідачі нашому спеціально для таких наполегливих записано, що працюємо ми по буднях з 9-ї ранку і до 5-ї вечора. Зараз, мої кохані абонентики, на всі ваші питання відповіді надам. Потерпіть ще трошки. Ну гаразд , комп’ютера включила, програму запустила, відповідаю. 

- Довідкове бюро, добрий день….
І, як казав поет, «такая дребедень каждый день». Але ж понеділки найнесамовитіші!
Люди за вихідні марять якимись дивними питаннями та пропозиціями, а потім приносять їх із собою у важкий понеділок, щоб перевірити мою витримку. 

Чолов’яга один довго сьогодні випитував телефони фірм та умільців з ремонту швейних машин, а потім і каже: 
- А пришліть всі оці номери на мого вайбера!
- А ви ще пам’ятаєте, що телефонуєте на міський номер? 
- Ой, вибачте, не подумав. 

Не подумав він. Чоловікам можна пробачити. У них страх понеділка генами передається. І отой свій одвічний переляк вони проектують на все, що їх оточує. На весь світ. А від п’ятниці просто шаленіють. Навіть від самого передчуття п’ятниці. Десь ближче до середи тільки приходять до тями. То хай вже з недільного вечора починають свої щотижневі мутації – скоріше до тями прийдуть.

Все на жінках насправді тримається. Весь світ. Без нас, жінок, у чоловіків був би хронічний понеділок.

А день пройшов не марно. Все встигла. Навіть разів із десять пояснила людям, що ми не надаємо номери приватних телефонів. Завтра про це детальніше розповім, а то виявляється, що це проблема із довгим корінням. 
Приємного вам усім вечора, мої потенційні абонентики.

4 грудня 2018 року

Агов, люди! Тільки дійшло до мене, що це ж зима прийшла. Із психоделічними хуртовинами, лапатим снігом і шоколадками від усіх грудневих клієнтів, що завітають до мого офісу. Всі почули? Із шоколадками! Вівторки, до речі, – не виняток. Кажете, шо мряка, за вікном? Та буде вам і сніг, і збільшення обсягу продажів, і прибуток у бізнесі, і ялинка біля драмтеатру, і сесія міськради! Ви шоколадки несіть. Все буде гаразд! 

Сьогодні поміж іншими справами відповіла на безліч питань про телефони пенсійного фонду, про Черкасигаз і про відділ субсидій. Даю людям 54-22-01, а вони лаються.
Кажуть, що не відповідає ніхто. Перевірила сама. Точно. Люди правду кажуть. Декілька разів набирала номер та слухавку довго тримала. Піііі-піііі-піііі…. Навіщо тоді нам було давати того номера? Людині просто питання задати треба… не їхати ж через усе місто? А винно буде Довідкове бюро. Не такий номер надали, люди скажуть. Хіба не можна вже налагодити якусь реально працюючу універсальну гарячу лінію у місті. Носилися один час із тим 1505. І шо? Ніхто іх повноважень не знає, і ніякої реклами того телефону у місті нема.

Всі нам телефонують. Ми для черкащан якась довідкова панацея. Та що там черкащани? Бували дзвінки із самої Москви. Хтось когось шукає. Подружку дитинства, наприклад. Не наша, на жаль, парафія. А сьогодні чоловік із іншого регіону телефонував, завод якийсь шукав. Даю номери телефонів, а він так розгублено і питає:
- А який код треба набирати?
- А нам ви як додзвонилися?
Це, мабуть, у нього відлуння понеділка. Або він «натуральный блондин».
Чоловіки мене зрозуміли.

Засиділась я тут з вами. Додому пора. Там така книга на мене чекає! Вже половину прочитала, сьогодні буде їй фініта. Читали? Ліз Туччилло. «Легко ли быть одной?» Ну, то таке. Особисте.

До завтра, мої дорогеньки. Середа на носі – ворота у кінець тижня. 
А одна шоколадка таки сьогодні приходила! 

5 грудня 2018 року

Зранку всі наче подуріли. Я про отих євробляхерів. Ми по центральній вулиці їдемо здоровим автобусом. Фари у нас світяться. А воно десь із підворіття у ранковому тумані крадеться. Куди ж ти лізеш? Фари виключені в нього зовсім, і воно нишком поперед нас виїжджає з якогось провулку. Я аж зойкнула з переляку. Водії, бережіть себе, будь ласка! Все таке дороге зараз: ы запчастини, і ліки, і похорон… Тьфу-тьфу-тьфу!

Аж поки до офісу дійшла - все про того дурня у автівці думала. Мабуть, сьогодні буде День Бляхаря, бо ожеледиця всіх рівняє – і Лєксус, і Таврію. 

Аж поки кави не сьорбнула, не заспокоїлась. А тут мої любчики-голубчики вже скучили за мною. Ну, давайте!

Дзинь-дзинь!
- Довідкове бюро. Доброго дня.
- Скажите, девушка, а по улице и дому дадите номер телефона?
По-перше, вбила б вже за одно «девушка». А по-друге, кажу йому:
- Ми не надаємо такої послуги. Телефонуйте, будь ласка, 109.
- Тю, а шо вы тогда даете?
- Ми надаємо інформацію про фірми, підприємців та підприємства, що реально працюють у Черкаському регіоні. 
- …так у 109 платная же справка… - не вгамовується людина.
- Так, у них довідка платна.
- Тю, а вы шо, посмотреть не можете нигде?
Зараз я тобі все розкажу, всю правду!
- У 2010-му році Верховна Рада прийняла закон про захист персональних даних. Чули про такий?
- …та задолбали они своими законами…
- Дуже гарно, що чули. Так от у нашої організації відсутні договори із жителями міста про надання їх особистих телефонних номерів третій особі. І, по-третє, у нас навіть відсутня база таких телефонних номерів.
- Тю, то так бы сразу и сказали…
…пі-пі-пі…

Щоб ти був здоровий та розумний, чоловіче!!! 
Та й не тільки він, а й ще із десяток таких саме допитливих. Щодня. 

Оце ж обіцяла вам про 109 розповісти, то розповіла. До речі, як з мобільного на 109 телефонувати знаєте? Пишіть: 0479910911. І не дякуйте. Просто не телефонуйте мені з такими питаннями. 

6 грудня 2018 року

Чули таке слово – пенсія? Я не про гроші, я про слово. Хіба то можна грошима називати? Нє, ну може в когось і гроші… 

А я сьогодні це слово безліч разів наслухалась. Люди телефонують із самого ранку та питають номери телефонів своїх поштових відділень. При чому тут пенсія – спитаєте? От тому і запитують, що не прийшло до них оте слово.

Та ще й так агресивно пенсіонери розмовляють! Наче це я їм пенсію не принесла. І сиджу отут у позолоченому офісі та їхні банкноти з місця на місце перекладаю. Ой, одна на підлогу впала! Трохи не розбилася. Встигла спіймати за міліметр до катастрофи. Як ото Том Круз у шпигунському кіно. Так, Ксюшо, зупинись. Щось у тебе уява розгулялася. 

Так от, деякі настирливі громадяни після отримання бажаного номера телефону негайно намагаються за тим телефоном відповідь отримати. А знаєте, як воно у нас у країні буває? Людина вийшла із кабінету, у людини важливіші справи є, людина обідає, людина втомилася, людина не хоче брати слухавку, людині байдуже, що їй телефонують. Варіантів безліч. Це ж у нас в країні! Не десь у Європі! Це ж не від президента, а від конкретної людини у багатьох випадках залежить, від особистого ставлення до виконання своїх обов’язків. 

А невтішні абоненти знов мені телефонують і просять дати якийсь інший телефон. Вони думають, що на іншому телефоні інша людина знаходиться, яка всі їхні негаразди вирішить одним помахом мізинця. На жаль, в організаціях нам зазвичай дають тільки один контактний номер. 
Один мовчазний номер телефону.
І мені чомусь так соромно за таке ставлення до людей!

Коли вже ця Європа в головах у них настане? 
Ви мені телефонуйте, як щось треба. 

7 грудня 2018 року

Ви теж це відчули? Нема мандаринового запаху в повітрі. Пятниця, звісно, завжди радує тим, що підкреслює всі минулі за тиждень приємності та викреслює негаразди, а от повітря навколо без мандаринок. Якось сумно на серці. Де той сніг обіцяний, де морозець градусів зо 3-5? Метеорологи, скажіть щось приємне! Можете навіть трошки збрехати. Може хоч ваша синоптична побрехенька відфрагментує рецептори в моєму носі? А від носа до душі один подих.

Але ж по телефону запахи ще не навчились передавати. Бо сьогодні якась бабуся таким скрипучим голосом питання ставила, шо відчувся мені нафталін у повітрі. Голос, як у фільмі жахів. Скрипучий шепіт. Аж холодок по спині пройшов. Може то якась зла чаклунка із зловісного замку телефонувала? Про пенсійний фонд запитувала. Хай їх всіх зачарує, щоб пенсії мішками людям ельфи приносили вчасно. Бо Укрпошта та святий Миколай щось не справляються.

Дзинь-дзинь!
- Довідкове бюро, доброго дня.
- …ой, а дайте мне телефон дежурного по горисполкому! – жіночка якась репетує, аж голос тремтить. І я відчуваю, що не того вона шукає. Перепитую у неї:
- У вас щось сталося? Чим вам черговий по міськвиконкому допоможе?
- … я вызывала аварийную газа, а они не едут…
- Телефонуйте 104. 
- …я туда уже звонила, а они не едут!!!
Може ще не доїхали, думаю. А їй кажу:
- Давайте дам вам телефон диспетчера або приймальні Черкасигазу?
- Да, да! Давайте!
Більше не телефонувала. Мабуть, таки приїхали. Чим би їй отой черговий по міськраді допоміг?

І так хвилина за хвилиною, дзвінок за дзвінком минає робочий день.

О, святі синоптики! Приємна новина! Сніг! На весь наступний тиждень. У цієї новини і друга сторона є. Наші черкаські дороги і тротуари. Як дороги ще інколи шкребуть та посипають, то з тротуарами повний капець. 100 метрів до магазину пройти – подвиг. Місиш ото під ногами та й дивишся, щоб не впасти, не посковзнутися. А побачите, як вони будуть рапортувати, що все почищено, і які вони молодці! Ще й фоткаться будуть із лопатами та із тракторцями на задньому плані. А місити ми будемо будь як. Ще й травматологам роботи добавиться.

Ну, не буду вам Армагеддона вангувати. Може все і гаразд буде!
Приємних вам вихідних, черкащани!

Хто забув, то я не працюю. Не телефонуйте на вихідні.
10.12.2018
Просмотров: 228
 
 

Лента новостей

02.02.2018
16.06.2017