До 60-річчя початку наповнення чаші Кременчуцького водосховища
Гроші Нептуна
Гроші Нептуна
Свого часу відомий колекціонер Анатолій Шостопал видав чудову книжку «Скарби Черкащини». Слідом у «Вечірніх Черкасах» від 20 червня 2007 року було надруковане велике інтерв’ю з автором. У ньому герой публікації розповів:
«Часто – коли вода на Дніпрі спадає і дно біля берегів оголюється. Оскільки течія увесь час вимиває пісок, на світ Божий виходить те, що було до цього часу приховано. Свою роль відіграють й вітри, які вивітрюють грунт. Бувало, що шукачі скарбів взимку у вітряну погоду збирали на берегах Дніпра по кілька десятків монет за день. Звичайно, у визначених місцях. Один мій знайомий, що живе по той бік Дніпра, сказав “У мене була норма збирати по 100 монет у день”».
Навіть коли не йдеться про раритетні речі, це зо пару сотень доларів щонайменше. А знаходять буквально «все»: від ольвійських «дельфінчиків» і римських денаріїв до монет Литовської доби і навіть шотландських двопенсовиків Карла І. Останні, мабуть, як в пісні Гаріка Кричевського про інші гроші – «с очень сложной и запутанной сутьбой», та тим не менш. І буквально «скрізь», часто саме в зоні затоплення – біля Худяків, Лесьок, Сагунівки. Нумізматичні «мекки» Лівобережжя – Митьки, Бузьки, Вереміївка, Жовнине.
Край підводних мамонтів
Фрагменти саме їх скелетів найчастіше дістають з підводного світу минулого. У 2005 році дайвери Сергій Зрюкін та Федір Бєлов (хоча Федір не так дайвер, як висопрофесійний водолаз з «ще тих» часів) своїми знахідками у Черкаському районі спричинили гучну наукову сенсацію. Кілька тижнів поспіль вони діставали з дна черепи древніх зубрів, турів, роги доісторичних оленів які тепер далеко на Півночі, кості й бивні мамонтів. Очевидно, під водою натрапили на залишки «каркасу» якогось колективного житла чи ритуальної споруди. Зустрілися з Віктором Ющенком, то якраз «Золоту Підкову» гнули... Загалом кості пратварин – то на дні не диво з див. Не те щоб всіяно, але як кажуть авторитетні археологи – у тій стихії їх знайти найлегше.
Насильницький спадок
Колеса від возів, а зо пару разів – і самі вози, човни, ужиткове залізяччя, ланцюги, ковальський реманент, глеки... Востаннє «велику кераміку» – як ліпну, так і кружальну, виявили біля чигиринської Стецівки у грудні 2015-го. Подніпров’я, а тепер вже – «Піддніпров’я», накопичило чимало автентичного. Багатьом звістка про відселення до останнього видавалася чимось божевільним, просто маячнею душевнохворого, тому майже все, що не було предметами першої необхідності, тепер шліфує підводна течія.
Писали ще про «хрести храмів над водою», образи у хвилях... Здебільшого це не відповідає дійсності. Церкви розбирали, валяли, що горіло – палили. Та й ікони набожні люди забирали з помешкань першими. Хоча можливо, що якісь поодинокі культові предмети вода таки упокоїла. Ще у ній чимало «всякого воєнного»: від шабель і ядер Козаччини до зброї Другої світової. А гільзами всіяний увесь берег та острови.
Іржа промзони
Від останньої чверті ХІХ століття до середини 1950-х черкаський берег був концентрованою промзоною, тому цвяхів, болтів, продірявлених мушель для перламутрових гудзиків, товстого старого скла чи зализаної до кругляків жовтої цегли буквально тонни. Нахиляйся, роздивляйся, і відкриється тобі...
Непотріб сучасності
Колись і він стане предметом цікавості аквалангістів майбутнього. Хоча дещо оригінальне й зараз трапляється. Як, наприклад, майже придатний для активної експлуатації самогонний апарат з-під Лесьок. А в основному водосховище захаращене автопокришками, битою плиткою та іншими будматеріалами, унітазами, промисловим непотребом радянських часів (аж до застарілих станків), механізмами портового господарства разом із залишеними на мілководді невеликими ботами. Якорі, ланцюги, кораблі, поїзди... Саме так. Не тут, нижче за течією, біля запорізької греблі. Там на глибині майже 60 метрів лежить підірваний хлопцями з Гуляйполя міст із кількома вагонами.
«Поки не почалося...» з Борисом Юхном