“Здається, ще зі школи ми знаємо про жіноче свято та традиції його відзначення усе абсолютно.
Пам’ятаємо, що «придумали» його Клара Цеткін і Роза Люксамбург, що воно є Міжнародним, що день 8 Березня незмінно вихідний. Що цього дня чоловікам годиться суттєво активізуватися у хатніх справах, аби потім мати чисту совість та право на диванний відпочинок решту сто вихідних та свят у році.
Насправді ж історія весняного свята жіноцтва настільки заплутана і сповнена усіляких дивностей, що навмисне не вигадаєш. Та на те воно й жіноче!”, – пише черкаський журналіст Борис Юхно у “Новій добі”.
1. Не зовсім «міжнародне»
Насправді «планетарне» свято відзначають далеко не всі народи, хоч з 1977 року воно офіційно є Міжнародним і як таке зареєстроване ООН. В основному червоний день календаря поширився лише туди, куди раніше СРСР «екпортував» соціалізм, а заодно й свої традиції. Навіть у багатьох країнах колишнього Союзу 8 Березня втратило свій початковий сенс. В Узбекистані тепер це День матері, у Вірменії – День материнства і краси, у Прибалтиці його взагалі вивели не лише з категорії вихідних, а й узагалі свят. В цілому, коли не згадувати пострадянські країни, жінок вітають у ФРН (то чи не заслуга громадян колишньої НДР, а можливо – й особисто фрау Меркель, колишньої молодіжної лідерки соціалістичної Німеччини. Але пріоритетним для німців є День матері у травні), Франції (тут «гуляють» традиційно сильні комуністи й інші ліві. Дівчат вітають на День святого Валентина, жінок – у День матері. Але найцікавіше, що окремим і улюбленим французьким святом є День бабусь, яке відзначається першої неділі березня: цього дня усім бабусям і взагалі жінкам, старшим 55 років, виявляють надзвичайну шану та повагу – зокрема, задарма пускають… до паризького Діснейленду).
Ще «класичне» 8 Березня відзначають у Польщі, Італії, В’єтнамі, Камбоджі, Китаї, КНДР, Лаосі, Монголії, Непалі, Конго, Уганді, на Кубі.
2. Не цілковито феміністичне
Нерідко відповідні номери газет пістрявіють згадками про фемінізм, який ніби-то стартував одночасно зі святом. Але 8 березня не стало днем народження фемінізму ні у світі, ні навіть у СРСР. Коли ідеї жіночої рівності поширилися Європою, ще навіть не народився Карл Маркс – ідейний натхненник Клари Цеткін. А термін «фемінізм» увів у вжиток ще наприкінці ХVІІІ століття соціаліст-утопіст Шарль Фурьє.
3. Не таке вже й світське
У СРСР Міжнародний жіночий день мало не в наказному порядку поширився миттєво: він був чудовою альтернативою релігійним святам, які ще й у 1920-ті відзначалися масово. Але єврейки Клара Цеткін та її близька подруга Роза Люксембург втрішили поєднати історію свого народу з жіночим соціалістичним рухом. А кому ж символізувати прекрасну половину людства, як не їхній біблійній співвітчизниці Есфірь, яка зачарувала перського царя Ксеркса і тим врятувала свій народ від знищення. Цій «вітхозавітній» жінці присвячене найвеселіше єврейське свято Пурім, яке відзначається на межі зими і весни. Його дата не є сталою, а коли ухвалювалося рішення про відзначення Міжнародного жіночого дня, Пурім припав на 8 березня.
4. Не обов’язково «восьмого»
Дуже довго колєжанки Цеткін і Люксембург відзначали цей день, що називається, під веселу руку. Або знову ж таки, орієнтувалися на Пурім. Наприклад, 1911-го «ліві» жінки Німеччини, Швейцарії, Австрії та Данії погуляли 19 березня, у 1912 та 1913 роках – 10 березня, а в Чехії та Угорщині окремо від Австрії – 12-го. Найбільше нетерпілося, мабуть, росіянкам та француженкам, які встигли відзначити ще… 2-го числа. Та й лише тому, що день припав на неділю, тож пролетарські організаторки корпоративів мали трохи більше часу, аніж зазвичай.
5. Не завжди радісне
Це тепер дівчата, жінки та пані елегантного віку з самого ранку чепуряться, налаштовуючись на 24-годинну лавину компліментів. А 1917-го цього дня почалася Лютнева революція. До речі, до реформи календаря теперішнє 8 березня припадало на… 23 лютого, тому й так. Але друга дата тоді ще нікому ні про що не говорила. Тож 23 лютого 1917 року петроградські жінки вийшли на вулиці з червоними прапорами й лозунгами «Хліба і миру!». Але їх миротворництво не зарадило ситуації: за кілька днів мирна забастовка переросла у збройне повстання з великими людськими жертвами. А вже після захоплення влади більшовиками «свято» повернулося як «День звітності робітниць та селянок у справі соціалістичного будівництва та міжнародної революції», згодом – «День міжнародної солідарності трудящих жінок».
6. Не завжди з атрибутами
Аж чотири десятиліття знадобилося для еволюції цього особливого дня у такий, щоб з ним почали вітати жінок. Лише по смерті Сталіна ближче до середини 1950-х з’явилися перші тематичні листівки, а ще років за 10 на них зобразили «адресні» елементи: до цього поштівки більше нагадували пропагандистські плакати. Тоді ж 8 Березня почало відзначатися як свято саме радянських жінок, а значить – нести нові стандарти поведінки для чоловіків. Ось на кухні чоловік у фартуху, заглядаючи в книжку «Кулінарія», мудрує біля якоїсь страви. Підпис: «Подарил жене цветы, сам управлюсь у плиты». На іншій батько й син із купою подарунків наввипередки біжать до винуватиці свята. Підпис: «У сына и папы сегодня экзамен – кто лучше отметит праздник мамин!»
У 1960-ті чимало листівок друкується українською мовою. Перед вами – деякі з них з приватної колекції автора.
7. Не завжди вихідний
Лише 1965-го цей день оголошено неробочим, але 2018-го в Україні він встиг потрапити до категорії звичайних днів. Як бачимо – ненадовго і тепер це знову вихідний. У найближчі роки 8 березня припадатиме на звичайні вихідні, ну а далі буде видно.
Ближче до 1970-х в установах склався певний ритуал святкування. Чоловіки завчасно складалися «по рублю» чи «трьошці», а у переддень МЖД кожній співробітниці дарували квіти – зазвичай мімози або тюльпани – плюс вітальну листівку чи сувенір. Обідньої пори просто на робочому місці накривали стіл. Після «офіційних урочистостей» жінок великодушно відпускали додому, а мужчини звично продовжували святкування. Десь тоді тоді у Мінторзі збагнули, що 8 Березня – прекрасна нагода для покращення планових показників торгівлі.
8. Не завжди з омріяними подарунками
Потроху-потроху, і вітальний ритуал збагатів на заключний компонент: подарунки. Хто мав «зв’язки» – дарував коханим щось замрійно вишукане та при цьому неодмінно імпортне (духи «Кліма» чи «Пані Валевська», наприклад). Чоловіки простіші гасали універмагами, без надії сподіваючись вихопити «дефіцит». Та більшості доводилося вдовольнятися тим, що пропонувала вітчизняна промисловість.
Ось, приміром, рекламне оголошення у «Черкаській правді» від 1 березня 1970 року: «До Міжнародного жіночого дня ще цілий тиждень, а в магазинах обласного центру йде жвава торгівля найрізноманітнішими подарунками, які підготували торговельні організації до жіночого свята. Про найбільший вибір подарунків подбали працівники магазину «Юність». Добре оздоблені набори товарів і окремі вироби продаються в усіх 12 секціях магазину. Всього тут планують продати близько 20 тисяч подарунків. Близько 10 тисяч подарунків підготували працівники Центрального універмагу.
Тут великий вибір барвистих тканин, галантереї і трикотажних виробів, сувенірів, канцтоварів. Велику кількість парфюмерних виробів продасть магазин «Троянда». Подбали про свято і працівники книжкової торгівлі. В магазинах «Облкниготоргу» підготовлено кілька тисяч подарункових комплектів «Зі святом 8 Березня!»
Та хіба все це має значення, коли починається Весна? І якби не жінки та не цей день, її прихід залишився б непомітним…