В останні роки міграція з України б’є рекорди. Працездатне населення масово покидає країну в пошуках кращого заробітку та життя. Про загрозливі темпи відтоку українців кажуть експерти, преса, статистика і навіть влада, приводячи найрізноманітніші цифри і дані досліджень, від декількох сотень тисяч у рік до 10 мільйонів чоловік за останню декаду.
Якщо не вживати контрзаходів і просто «спостерігати», у середньостроковій перспективі Україна ризикує втратити не тільки людський ресурс, а й зростання економіки. Панічні настрої зрозумілі, але крім негативних наслідків у міграції з України, яка має яскраво виражений трудовий аспект, є і позитивні сторони. Правда, на думку експертів, такий ефект – проміжний. Розглянемо докладніше.
Міграція з України у цифрах
Офіційних даних з українських джерел, згідно з якими можна було б оцінювати масштаби міграції, не спостерігається. Держкомстат лише відстежує динаміку чисельності громадян країни. На початок 2019 року населення становило 42 млн осіб.
Відправною точкою дослідження для статистів служить всеукраїнський перепис населення, який проводився у 2001 році. На той момент загальна чисельність становила 48,5 млн людей. Якщо поділити різницю між 2019 і 2001 роком, виходить, що за 18 років населення скоротилося на 6,5 млн громадян або приблизно на 361 тисячу на рік, що частково відображає ситуацію із старінням нації і перевищенням смертності над народжуваністю.
Істотне скорочення населення України викликане трудовою міграцією, що значно посилилося за останні кілька років. В цілому, вона становить близько 90% від усіх мігрантів. Решта 10% – це біженці від війни і ті, що просять політичного притулку.
З огляду на те, що 2014 рік поклав початок п’ятої хвилі масової міграції українців з етнічних земель, статистика, заснована на перепису 18-річної давності, не відображає реального стану речей.
Достовірних даних немає, але різні джерела оцінюють сьогоднішні масштаби в межах 6-10 млн чоловік в цілому. З тенденцією до посилення відтоку громадян за останні 3 роки.
На початку 2018 року голова українського МЗС Павло Клімкін називав цифру близько 100 тисяч осіб, які щомісяця покидали Україну у 2017 році. Міністр соціальної політики Андрій Рева у червні 2018 року озвучив цифру в межах 3,2 млн українців, які перебувають за кордоном на постійній основі. Решта (без уточнення даних) – тимчасово зайняті особи і повертаються на батьківщину.
У листопаді Генпрокурор Юрій Луценко оприлюднив статистику за 10 місяців 2018 року: 600 тисяч мігрантів з України.
Західні джерела наводять свій облік. За даними Міжнародної організації з міграції, тільки з 2015 року понад 12% населення України працевлаштувалося за кордоном. У дослідженнях Євростату, офіційного статистичного відомства Євросоюзу, свіжих даних на фінал 2018 року ще не оприлюднено, але можна простежити динаміку за попередній період. У 2017 році офіційно виданих первинних дозволів на перебування в країнах ЄС понад 3 місяців для громадян України було 662 тисячі. Цифри Євростату не враховують повторних дозволів і нелегального перетину кордонів.
Ймовірно, що цифри за 2018 рік не тільки повторять динаміку минулого періоду, а й покажуть значне зростання, так як деякі країни ЄС (Польща, Чехія) збільшили квоти на прийом українців. А з 2019 року, як відомо, свій ринок для третіх країн відкриває Німеччина.
Причини та напрямки
Для України чинники, які суттєво вплинули на рішення людей залишати батьківщину, а також темпи і напрямки еміграції за останні кілька років, такі:
- анексія Криму та війна на Донбасі;
- подальша фінансово-економічна криза та соціальний занепад;
- розрив відносин з Росією;
- безвізовий режим з Європейським Союзом;
- збільшення квот європейських країн для трудових мігрантів з України;
- відкриття європейських ринків для працездатних мігрантів з третіх країн.
Євростат публікує дані, згідно з якими у 2017 році українці посідали перше місце серед усіх мігрантів в ЄС, розповідає DW:
«Українським паспортом володіє кожен п’ятий іноземець (21,1%), що отримав у 2017 році в одній з країн ЄС вид на проживання або інший статус, що дозволяє перебування терміном понад 3 місяці» — DW
Більшість дозволів (88%) видано на працевлаштування. Мотивація українців проста – пошук кращих умов праці і більшого заробітку через низькі оклади в Україні.
Лідируюче місце в списку держав-членів ЄС, куди українці їдуть на заробітки, займає Польща. Серед інших країн громадяни України віддають перевагу працювати в Угорщині, Литві, Словаччині, Чехії, Естонії. Крім цього, їдуть на роботу до Болгарії, Данії, Латвії та Хорватії.
Переважно це країни Східної Європи, які відчувають брак трудових ресурсів через відтік їх власних громадян на Північ і Захід ЄС.
Плюси і мінуси трудової міграції
У поточних умовах трудова міграція з України має і позитивні, і негативні наслідки. З позитивних це високий приплив коштів у вигляді висланих грошей на батьківщину, що тільки за перший квартал 2018 року склало 3,4 млрд доларів США. У 2017 році грошові перекази українців з-за кордону нарахували 9 млрд доларів. Такі суми – це близько 3-4% річного ВВП України.
Ці кошти вкладаються в Україні, тобто – стимулюють споживчий попит. Багато вітчизняних компаній, щоб утримувати свій персонал, переглядають оклади та умови праці для українців. Зростання зарплат також відбивається на купівельній спроможності населення.
Разом з тим, зворотною стороною трудової міграції є нестача кваліфікованого персоналу на батьківщині та деякі ризики фінансового спрямування. Наприклад, інфляція, якщо за збільшенням зарплат немає реального зростання економіки. НБУ вважає трудову міграцію одним із ключових викликів для фінансової стабільності України.
Загрозливими можуть бути і темпи міграції. Якщо щомісяця потоки становлять близько 100 тисяч чоловік, а реальність таких цифр досить висока і на найближчі роки така тенденція тільки посилиться, це величезні втрати людських ресурсів для держави в цілому.
Країна рухається до статусу нації старих та дітей, адже в останні роки соціальний вік трудових мігрантів з України істотно знизився, що також може свідчити про негативну тенденцію, коли молодь не бачить свого майбутнього на батьківщині.
Згадані короткострокові вигоди міграції в поточних умовах – це плюс. Але на перспективу Україні вже зараз слід серйозно задуматися про те, як утримувати власне працездатне населення, розвивати кваліфіковану працю і стимулювати мігрантів повертатися додому. Щоб потім не доводилося витрачати мільярди на рекрутів із третіх країн. Це якраз те, з чим зараз зіткнулося багато східноєвропейських держав, громадяни яких рушили на пошук кращих умов життя у бік Західної Європи.
Марія Гелюх