Щодня ми кудись поспішаємо: робота, магазини, кафе, кінотеатри, спортивні зали. Піднімаємося східцями, спускаємося ними і для нас це уже стало звичною справою. Зрідка у наше око впадають поруч розташовані пандуси, але, оскільки ми ними не користуємося, то мало звертаємо на них увагу.
Вагомими і суттєвими ці об’єкти є для людей, які пересуваються на інвалідних візках, але, на жаль, досить часто саме через відсутність пандуса або його недолугість, вони не можуть самостійно потрапити до того чи іншого закладу міста. Дивно, що саме пандуси, які роблять для комфорту і доступності, створюють в основному бар’єри і перепони на шляху. Отож, зважаючи на те, що більшу частину пандусів у місті неможливо самостійно використати за їх призначенням, наші журналісти вирішили ще раз підняти тему доступності для людей із особливими потребами основних закладів міста та з’ясовувати, наскільки Черкаси безбар’єрні насправді, а не лише на аркуші паперу.
Проблему із пандусами та головне із їхньою доступністю неодноразово піднімала черкаська активістка Тетяна Кавальчук. Жінка стверджує, що проблема із пандусами глибинна і відображає рівень байдужості нашого суспільства до різних особливих потреб людей.
- Ми забуваємо, що людині хочеться максимально все робити самостійно, це питання певною мірою її гідності. І особливо погано, що про це забувають фахівці: будівельники, які будують об’єкти, державні служби, які надають дозволи і приймають в експлуатацію, — говорить жінка.
Якщо прочитати, яким має бути правильний пандус, то під такий опис підпадають лише одиниці.
Прямокутна або криволінійна в плані полога похила доріжка, яка з’єднує дві різновисоких горизонтальних поверхні, має невеликий кут нахилу, неслизьке покритта та поручні – це лише рідкісні випадки у нашому місті, тому тут ми повністю погоджуємося із думкою пані Тетяни, яка назвала їх «скоріш за все імітацією».
- Насправді більшість тих об’єктів, які гордо іменуються в документах «пандусами», такими по суті і стандартам не являються. Для цього пандус повинен мати потрібний, не дуже великий кут нахилу, неслизьке покриття, поручні… Таких об’єктів в Черкасах досі не вистачає. Набагато більше – імітацій, — пояснює пані Тетяна.
Наводить Тетяна Кавальчук і приклад із власного життя, коли їй доводилося допомогти людині на візку «боротися» із пандусом.
- Нещодавно супроводжувала гостя Черкас, який пересувається на візку, до нового черкаського ресторану. Адміністратор по телефону повідомила, що пандус є. Він справді є, але… Людина спробувала на нього видертись, по-іншому це назвеш – і не змогла, бо з’їзд не достатньо пологий і немає поручнів. А коли я почала допомагати штовхати візок вгору – то мої ноги неочікувано поїхали вниз, бо пандус викладений з плитки двох типів – шершавої та гладкої, і гладка виявилася дуже підступною. Нам чудом вдалося втриматися, аби не впасти догори дригом. Але то може статися з будь-яким наступним відвідувачем, особливо коли буде туманна або морозна погода і плитка стане ще й вологою.
«Веде щоденну боротьбу» із пандусами і Віталій. Чоловік розповідає, що інколи не взмозі самостійно заїхати до будівлі, бо пандус побудований неправильно і заїзд просто неможливий.
- Майже 100% незручні у використанні, але єдине, що радує — зростає тенденція у їх встановленні, шкода, що не завжди у відповідності до вимог. Щодня я стикаюся із тим, що до деяких закладів не можу заїхати, бо пандус цього не дозволяє, — ділиться чоловік.
Ми також вирішили перевірити пандуси біля головних державних установ міста, а також інших закладів Черкас. Більш-менш із похилолою поверхнею та із поручнями знаходимо пандуси біля Черкаської міської ради та біля Черкаської ОДА.
Радує око зручністю пандус біля будинку торгівлі, а найкращим можна назвати конструкцію біля першої міської лікарні.
А тепер наведемо приклади тих пандусів, яких більшість у нашому місті, проте для кого вони побудовані — загадка. Можливо, для спортсменів.
Напевно, на цей пандус і людині без візка інколи важко зайти, а щодо самостійного виїзду, то про це і мова не йде.
А хто і з якою метою будував цей пандус взагалі невідомо, але як на нас, то цю конструкцію і пандусом назвати важко, можливо, у неї зовсім інше призначення?!
Так, це лише частина, але таких пандусів-бар’єрів ще дуже багато у нашому місті.
«Побудували пандус, прозвітувалися про його будування і на цьому все – дуже шкода, що все відбувається на такому рівні, — ділиться своїми емоціями жінка, яка користується інвалідним візком.
А і справді, досить часто на папері ми бачимо лише суху статистику, але забуваємо, що не від цифр залежить якість конструкцій, а від того, як їх будують та як ставляться до своєї роботи, як чиновники так і робітники.
Ось, наприклад, невеличка статистика щодо виконання Черкаської міської програми «Простір без бар ’ єрів».
Як бачимо, вчитися, культурно та фізично розвиватися людям з обмеженими можливостями, на думку влади, не треба.
А щодо надій на зрушення в цьому питанні, то хочемо також зазначити, що нещодавно на базі Черкаської міської ради був створений комітет доступності та обраний новий склад керівництва, а ткож розроблена нова система роботи.
Новий очільник комітету, Генадій Шевченко, запевняє, що зараз роботи ідуть на виправлення усіх попередніх помилок, а будівництво нових конструкцій здійснюється із урахуванням усіх потреб та вимог.
- Позавчора на розширеній нараді ми визначили найпроблемніші напрямки: транспорт, доступність у місцях загального користування та зупинки.
Також ми прислухаємося до самих людей, до їх побажань та намагаємося повністю втілити їх у реальність: вони самі визначаються із пріоритетністю та із об’єктами, а ми у свою чергу збираємо усі ці пропозиції та намагаємося втиснути їх до бюджету розвитку. Ми також розробили певний перелік об’єктів, які треба зробити, а також перелік об’єктів, які треба поправити, — запевняє чиновник.
Обіцянки – це звісно добре, але хочеться, щоб вони все-таки втілилися в реальність якнайближчим часом. Та поки вони чи втілюються, чи залишаються на словах, маломобільна частина населення користується такими ж «зручними» пандусами і надалі, маючи лише два варіанти, або просити прохожих про допомогу, або проїздити мимо місця, до якого так і не змогли заїхати. Отож наскільки безбар’єрні наші Черкаси видно неозброєним оком, можливо з часом ситуація і зміниться, бо як там говорять: — надія помирає останньою….